Сила її Сяйва

Дні, коли рушаєш до Літургії, є сповненими дивовижних пригод. Кожна мить – штрих унікальної картини. Перлина неповторного намиста. Тож такі дні потребують стану особливої уважності. Щоб не пропустити чогось важливого..

Їдеш до храму, де бував вже чимало разів. Називаєш потрібну тобі зупинку. Та вийшовши з маршрутки, з`ясовуєш, що знаходишся в іншому місці. Тож до храму доведеться йти іншою дорогою. Попетлявши подвір`ями..

Не дратуєшся. Для чогось це потрібно. Щоб ти пройшов саме тут..

Накрапає літній дощик. Мчиш до храму і водночас роззираєшся по сторонах. Ані душі..

Раптом просто втикаєшся у стіну із величезним написом англійською “GOOD IN BLACK”. Яка намагається переконати, що нібито “добре” бути в Темряві..

Міркуєш про це дорогою до храму. Про нав`язування Темряви як способу життя. Через телебачення, музику, написи на одязі. Людині доводиться не лише дбати про те, щоб її Світло не згасло. А й боронити його від зазіхань Темноти. Яка є надзвичайно винахідливою..

Заходиш до храму. Знаходиш своє місце. Де маєш бути сьогодні..

Продовжити читання “Сила її Сяйва”

Політ Душі

День літній суботній. Їдеш на заняття. Дорогою традиційно налаштовуєшся..

Цього дня місто не відпочиває. Намагається переробити незроблене за тиждень. Підганяє хвости..

Живе контрастами. Найбагатші побіля найбідніших. Ситі пліч-о-пліч із спраглими. Ті, хто йде, поряд із тими, хто давно зупинився..

Розмови тут і там. Про купівлю і продаж. Підігріті тазіки. Фехтування. Про Хресну Ходу..

Маєш кілька хвилин до заняття. Не поспішаєш заходити до приміщення. Підходиш до храму, що поруч..

Продовжити читання “Політ Душі”

Молитва – виходимо на Зв`язок

Молитва – це спроба вийти на зв`язок із Творцем. Щось на кшталт написаного тобою листа, смс. Повідомлення в чаті..

Користуєшся усталеними формами. Загальноприйнятими. Вистражданими кимось багато сторічь тОму..

Читаєш їх. Промовляєш напам`ять. Купуєш молитовники. Виписуєш до блокноту..

Спочатку язик шпортається за кожне нове для тебе слово. Пізніше слова стають знайомими. Чи навіть рідними..

Починаєш промовляти їх регулярно. Щодня. Кілька разів на день..

Продовжити читання “Молитва – виходимо на Зв`язок”

Простий день стає ОСОБЛИВИМ

Проста собі п`ятниця. Прямуєш до храму. Не планував цього. Просто Ніч прошепотіла на вушко, що маєш тут сьогодні бути..

Прокидаєшся без будильника. Байдуже, скільки спав цієї ночі. Скільки думав.. Злітаєш з ліжка..

Цього дня хода твоя виявляється обтяженою. Думками. Відповідальністю. Ріжними ріжностями..

Зненацька згадується проста собі пісенька. “Туру-ру-рум тум ту-ру-ру-ру-рум” Нехитрий мотив. Ніби нічого особливого. Та твої кроки підхоплюють його. Оживають очі. Ідеш – турурумкаєш..

Продовжити читання “Простий день стає ОСОБЛИВИМ”

Музика Всесвіту

Бувають дні, коли тобі вдається відчути Ритм Всесвіту. Почути Його музику. Стати її звучанням..

Виходиш з дому в неідеальному стані. Йдеш по неідеальній вулиці – по свіжоскошеному асфальтові. І раптом десь посеред зовсім вже неідеальної тянучки тебе досягає Той Незбагненний Ритм..

Тож пританцьовується всюди. В транспорті. На вулиці. Коли мовчиш. Коли говориш..

Пальці награють Ту чудернацьку Мелодію. Чутну лише тобі. Та вона передається оточуючим. Зустрічним. Всім, до кого торкаєшся цього дня..

Продовжити читання “Музика Всесвіту”

Бачити серцем

Цього дня твій маршрут позначено ірисами. Насичено фіолетовими. Сонячно-жовтими. Тигристо-барвінковими..

Іриси.. Палаючі вогники. Діти райдуги. Яскраві маячки, що осяюють путь..

Опиняєшся в храмі перед початком Літургії. І одразу сюрприз!.. Радісна несподіванка!.

Щойно переступивши поріг натрапляєш на ту літню жінку*!.. Героїню однієї з нещодавніх оповідок. Ту, що ледь зважилася зайти до храму!.. Сьогодні в хустинці. Повністю освоїлася купує свічки*..

Тож входиш до Літургії із особливим настроєм. Радісно, хОроше. Якось так – надзвичайно..

Продовжити читання “Бачити серцем”

Ніч з Днем

Бувають дні, коли тобі не хочеться розтуляти очей. Коли прокидаєшся, а День вже чекає на тебе. Бажає висловитися..

Марно пробувати ігнорувати Його погляд. Пхати голову під подушку. Робити вигляд, що спиш. Він невблаганний. Знає, що розмові бути. І ти це знаєш. Доведеться поглянути на себе вчорашнього..

Вечір лукавий. Навалюється турботами. Зробленими і незробленими справами. Виправдовує нас втомою. Присипляє пильність солодкими обіцянками про “завтра”..

Вечір облудний. Дає нам відчути себе більш значущими, ніж є. Трясе медалями. Надимається звитягами. Спокушає амбіціями. Каже, що так можна. Шепоче, що у сусіда краще..

Продовжити читання “Ніч з Днем”

Просто скажи мені “Привіт!”

– Привіт! Просто скажи мені “Привіт”! – кричить зі сльозами на очах герой Уілла Сміта, звертаючись до манекена в магазині*.

І цей крик перевертає все всередині. Остання людина на Землі змогла осягнути цінність простого людського спілкування…

Ми не надто охоче визнаємо, що інші люди важливі для нас. Ховаємо почуття за темними окулярами та відредагованими повідомленнями.

Зводимо емоції до набору стандартних смайлів, тепло дотиків до вподобайок (лайків).

Продовжити читання “Просто скажи мені “Привіт!””

Жива Вода

Неділя. Чергове маленьке паломництво. Квапливо збираєшся. Шлях неблизький..

Рюкзак. Блокнот. Пляшка води. Зручні та багатостраждальні кросівки. Незмінні супутники у твоїх дорогах. Можна рушати..

Мандрівка починається оптимістично. Тебе скеровують і підтримують, щойно пробуєш заблукати. Благословен, хто йде..

Перестаєш пильнувати годинника. Знаєш, що прибудеш саме тоді, коли маєш. І досвід отримаєш саме той, що маєш..

Продовжити читання “Жива Вода”

Якось на Літургії

Вуста були їхні зімкнені.
І серця в молитві мовчали.
Благодать потоком зливалась.
Та до Нього вони не припали.

Водиці Живої не спили.
Коли це скінчиться? – питали.
Спраглі прийшли – спраглі пішли.
Його не пізнали. Ще не пізнали.

Продовжити читання “Якось на Літургії”

Нотки дня…

 не переконуватиму тебе, що світ прекрасний. В ньому є все – Світло та Темрява, Добро і Зло. Та нагадаю, що саме ти можеш спробувати зробити його хоч на дещицю та кращим..

 не вмовлятиму тебе відкривати серце. Для цього потрібно бути сміливим – доводиться пройти крізь свій біль. Та все набуває іншого сенсу та значень, коли воно оживає..

 не агітуватиму бачити в людях хороше. В них намішано чимало різного – з тих самих вуст злітає то благословіння, то прокляття. Та тепло душі здатне розтоплювати кригу навіть в збайдужілих очах..

Продовжити читання “Нотки дня…”

Серцем вглядайся

Нехай не злякає тебе шепіт зміїний,
Нехай не хитне твоїх кроків зло,
що в очах причаїлось. Сховалось за посмішку.
Дивись не очима – серцем вдивляйся.
Серцем вглядайся ти в душі людей.
Зміцнюйся в вірі. Світла шукай.
Любов проливай.

Продовжити читання “Серцем вглядайся”

Про аркуш

Часом аркуш паперу стає Рубіконом. Киданням жеребу. Твоїм Ватерлоо..

Дивишся на аркуш.. Він вглядається в тебе.. Ручка мовчить…

Не зважується втрутитися у двобій поглядів. Завмерла.. Навіть не дихає..

Він незворушний. Гордий. Затятий. Мова досі про аркуш..

Пишається своїми клітинками. Не починає розмови першим. Чекає твоїх кроків..

Робить вигляд, що байдужа власна порожнеча. Що йому і так добре. Пустому. Ненаповненому..

Продовжити читання “Про аркуш”

Стихшуємо шум світу

Ми маємо навчитися стихшувати шум світу аби стати здатними ПОЧУТИ…

Тож починаємо відшуковувати власні способи. Знаходимо для цього підходящий час та місця…

Вчимося при потребі відсовувати світ на комфортну дистанцію. Унормовуємо тиск світу, робимо його прийнятним. Навчаємося як не давати йому себе зловити. Опановуємо мистецтво вислизати із його міцних обіймів.

Віртуозність не приходить одразу та кожен день робить нас на дещицю майстернішими, хоч на крочок та наближає до мети.

Коли шум світського життя стихшується, нам відкривається благословенна тиша. Реагуємо ми на неї по-різному. Хтось радістю, хтось побоюванням чи напругою. Та вона є справді БЛАГОСЛОВЕННОЮ…

Продовжити читання “Стихшуємо шум світу”

Слова цілющі, життєдайні

Забудь слова разючі, руйнівні. Облиш отруйних, злих, лукавих.

Позбудься нищівних, даремних. Відкинь марнотних і облесних.

Залиш собі лишень цілющих, життєдайних…

Нехай слово твоє стане квітучою радістю. Чужими крилами. Чиєюсь надією.

Нехай буде воно рукою допомоги. Теплим дотиком. Ласкавими обіймами.

Нехай слово твоє стане ніжним дзвіночком. Чистим струмочком. Сонячним зайчиком.

Продовжити читання “Слова цілющі, життєдайні”

200 хвилин

В такі суботи в храмах людно. Традиційно. Збурена людська пам’ять, згадуються цілі покоління. Тож не дивуєшся, що церква заповнена по вінця.

Сьогоднішня Літургія не пройшла – промайнула. Концентруватися непросто – в церкві багато руху. Проповідь торкнулась одвічних питань.

Молитва за спочилих. Стоси записок. Тисячі імен. Священник читає ім’я за ім’ям… Читає уважно, ретельно. Права не має пропустити когось, переплутати ім’я. Права не має минути чи забути душу чиюсь. В кожній секунді – людина, в деяких – дві…

Продовжити читання “200 хвилин”

Кому догоджаєш сьогодні?

Кому догоджаєш сьогодні? Чиїх оплесків прагнеш здобути?
Кого ставиш ти вищим за Силу, що Створила тебе і робить живим?..

Як давно ти запитував у Того, Хто все Знає, що робити тобі і як далі бути?..

До тебе гукатимуть: не будь тим, хто є ти, і станеш улюбленим. Колисатимуть: відмовся від свого шляху й отримаєш все, що захочеш…

Тебе спокушатимуть. Скажуть: Заслужуй!
Ану, заслужи, скажуть, нашу любов. Зароби!..

Продовжити читання “Кому догоджаєш сьогодні?”

Angel`s stories. Жив був хлопчик

Жив був хлопчик щирий та люблячий як всі діти. Коли настав час йому вирушати у світ, батьки не знайшли нічого кращого як подарувати йому отруйні стріли для самозахисту. На одній було написано “Людина людині – вовк”, на інших – “Нікому не можна вірити”, “Нікому ти не потрібен”, “Всі хотітимуть скористатися твоєю добротою”, “Нікому не допомагай, бо тобі ніхто не допоможе”. Батьки самі так прожили своє життя і хотіли, щоб він так само прожив своє. Великої валізи хлопчик не мав, тому складав слова батьків у власне серце. І вони почали отруювати його душу.

Йшов час і трунок крапля за краплею знищував в ньому те найкраще, що було в хлопчику. Він бачив в людях лише найгірше, озлобився на них, а коли не бачив, то додумував це. Поступово він перетворився на молодого за паспортом стариганя, пригніченого та фізично немічного.

Його Ангел був у розпачі – адже місією цього хлопчика було врятувати чималу кількість людей.

Продовжити читання “Angel`s stories. Жив був хлопчик”

Розмова із попутним вітром

Доки не придумали двигунів, ми з вами були змушені жити в унісон з природою – чекати попутного вітру, зважати на погодні умови. Ми узгоджували свої бажання зі світом і не скаржилися на наслідки спроб діяти всупереч його ритмам. Та із винаходом двигунів у нас з вами з’явилася ілюзія, що саме ми – царі світу. “Куда хочу – туда лечу”, так? Ми з вами почали величатися та надиматися, невпинно намагаючись нав’язати свою волю, яка дедалі частіше починає нагадувати примхи та бзіки.

Ми настільки заякалися, що часом навіть відчуваємо втому від тверджень, вібрації яких схожі на удари кувалди по скелі “Я всього доб’юся”, “Я отримаю те, що хочу” тощо.

Та є один малю-ю-сенький нюанс.

Продовжити читання “Розмова із попутним вітром”

Народ, ми з вами – суспільство телепузиків?

“А я всё чаще замечаю, что меня как-будто кто-то подменил. О морях и не мечтаю – телевизер мне природу заменил”. Ех, Матроскін – Матроскін, як же тонко відчула твоя котяча душа сутність проблеми.

І не лише природу замінив, мудрий мій котисько. Весь цей неосяжний світ для нас звузився до його екрану. Він став нашим домашнім улюбленцем, членом сім’ї, декому замінив друзів та знайомих.

Продовжити читання “Народ, ми з вами – суспільство телепузиків?”

Життя на дні спокійне, а у небесах – дмуть вітри (продовження ранкової розмови)

А ще в небесах смалить сонце та йде гроза – співає Мед Хедс.

Коли ми послухалися “добрих” порадників і повірили в те, що ми з вами з тих, хто народжений повзати, наше життя перетворюється на існування. Воно стає сірою позбавленою смаку гумкою – кожен його день до нуді передбачуваний та схожий на попередній. Однакові ранки – до автоматизму завчені дії та ритуали – однакові вечори. Ми нікуди не поспішаємо – сумирно чекаємо на пенсію, дряхліємо фізично, вмираємо духовно.

Про застій у нашому житті промовляє все – наш вигляд, настрій, стан наших справ. Ми не можемо приховати власну неживість, скільки б не намагалися. В цей момент ми схожі на паршивих акторів, гра яких викликає у глядачів жалощі та роздратування.

Продовжити читання “Життя на дні спокійне, а у небесах – дмуть вітри (продовження ранкової розмови)”

Стережімося вірусу байдужості

Багатьом з нас в дитинстві говорили: “Нікуди не лізь – без тебе розберуться”, “Відвернися – не дивися туди”, “Не влазь, бо ще й тобі прилетить” тощо. Так вірус байдужості проникав в нашу кров, підпорядковував собі наше бачення.

Він забезпечує нам ілюзію спокійного життя – ми нічим не паримося, нічого не приймаємо близько до серця. Та правда в тому, що цей спокій неживості – адже байдужість досягається лише омертвінням власної душі.

Ми забуваємо, що нам заповідали любити ближнього свого. Нахватуємося цитат таких самих хворих на вірус байдужості, як і ми. Наше примарне умиротворення заквітчується солодкими казочками, героями яких є збайдужілі глухі та сліпі до чужих страждань люди. І все ніби тіп-топ.

Продовжити читання “Стережімося вірусу байдужості”

Людина – не острів

Коли ми прислухаємося до власної Душі і стаємо здатними розкривати своє серце, поступово нам відкривається власний внутрішній Всесвіт, що не обмежується видимою фізичною формою.

Також ми стаємо здатними побачити неосяжні Океани інших людей, які нам трапляються на Життєвому Шляхові.

В нас починає зростати сміливість і ми набуваємо вміння відпускати сторОжу, яка довгими роками змушувала нас бути островами, не даючи по-справжньому наближатися до інших всесвітів, – зверхність, напускну байдужість, горделивість, поверхневість. Ми перестаємо боятися доторкнутися Душі іншої людини, яка відкривається нам після проходження пласту із пустих слів та інформації, яка нічого про нас не говорить. Продовжити читання “Людина – не острів”

П’ятничне кіно

Доброго всім ранку)

Сьогодні п’ятниця (для більшості людей кінець робочого тижня), а значить підходящий момент на мить зупинитися і запитати себе: “Що приніс мені цей тиждень?”

Давайте приділимо кілька хвилин собі прямо посеред шаленого робочого дня. Що у мене на Душі зараз? Як вона – Душа почувається?..

Ми здивуємося, наскільки швидко відреагує наша Душа на увагу до неї. Вона одразу щасливо стрепенеться, ніби при вигляді бажаного і довгоочікуваного гостя. І почне розповідати нам, як пройшов її тиждень. Ми почуємо про її смуток та радість, про те, як відгукнулося у ній спілкування з людьми, про те, що ятрило старі рани та сповнювало її любов’ю.

Проглядаючи свій тиждень ніби кадри фільму, ми без жодних зусиль знаходимо події, що вплинули на нас найбільше. Людей, спілкування із якими принесло щось цінне в наше життя. Враження реального світу, що змушували наше серце хвилюватися, тривожитися, вірити та радіти.

Коли ми робимо це щодня – прокручуємо кіно прожитого дня, наше життя починає поступово збагачуватися. Адже нам відкривається цілий внутрішній Всесвіт із його унікальним світосприйняттям, переживаннями, духовним досвідом.

А оскільки ми є повноцінним співсценаристом цього фільму, то можемо насичувати його взаємодією із справжніми цінностями, віднаходити у ньому нові рівні та покращувати його за допомогою вдячності за те, що вже отримали і за те, чого не отримали, за те, що просто живі – здорові і маємо можливість виправити те, що пішло не так, а також за тих, хто нам зустрічаються в цьому житті. Адже ми зростаємо у взаємодії одне з одним.

Почну із себе. Дякую вам за те, що ви є в моєму житті, за те, що щодня даруєте радість спілкування та за те, що робите цей світ світлішим – кожен у власний спосіб)

Гарного всім дня)

© Катерина Когут, 2017

Живильна роса

Всім привіт)

Давайте згадаємо кілька ситуацій, коли хтось нам говорить щось приємне. Пригадаємо, який відгук в тілі, в думках, у відчуттях та переживаннях. Що більше таких ситуацій нам згадається, то яскравіше помітимо різницю у власних реакціях.

Чому так? Тому що одні слова були проказані з метою зманіпулювати нами та бажанням щось отримати для себе, а інші – говорилися від Душі, від щирого серця. І наслідки їхні діаметрально різні: від одних слів ми почуваємося поневоленими, від інших – у нас виростають крила. Слова сказані від чистого серця стають живильною росою для нашої Душі, зміцнюють наш дух, здатні розмивати всі перепони на нашому Шляху, зцілювати та повертати до Життя.

Продовжити читання “Живильна роса”

Впускаємо світло

Коли Душа наша болить – ятриться образами, пригнічена почуттям провини, понівечена злістю та заздрістю, щемить від ревнощів, стискається страхами, замкнулася від втраченої любові – ми ніби занурюємося в темряву. Що більше подібних переживань ми назбирали, то менше світла в нашому житті.

Це легковпізнаване відчуття – світ навколо здається похмурим та неприязним, холодним та байдужим. Кутики наших губ під тягарем переживань невклінно повзуть донизу, наші руки безсило опускаються, а крила не можуть випростатися. Що сильнішим є тягар безрадісних моментів нашого минулого, тим нам важче – любити, радіти, творити. Тобто – тим нам важче ЖИТИ.

Продовжити читання “Впускаємо світло”

Я – це Я

Коли я попрошу вас закінчити фразу “Я – …” і написати цілий список таких тверджень, стануть очевидними кілька цікавих моментів.

У відповідь на питання “Хто ти?” ми починаємо перераховувати те чим, ми насправді не є. Ми заповзято перелічуємо аспекти власної діяльності, зовнішнього вигляду, різноманітні соціальні ролі, які граємо. Можемо навіть дійти до захоплень і вірувань, проте так і не наблизитися до відповіді на таке важливе питання. Все ж “Хто Я?”

Продовжити читання “Я – це Я”

Не можна лікувати тіло, не лікуючи душу

Ми вже говорили з вами, що догляд і турбота про власне тіло – це наш спосіб подякувати Силі, що нас Створила і робить живими за неоціненний Дар Життя.

Та коли ми починаємо одночасно плекати власну Душу, тіло розквітає ніби саме собою. Стає більш молодим, витривалим, енергійним та здоровим. З того моменту, коли ми усвідомлюємо, що наше видиме фізичне Я – лише маленька часточка того НЕСКІНЧЕННО ВЕЛИКОГО, чим ми є насправді, і починаємо слухати власну Душу, наше життя докорінно змінюється.

Продовжити читання “Не можна лікувати тіло, не лікуючи душу”

Контакт з Душею

Доброго ранку!

Як ся маєте?) Від 0 до 10 за нашою чарівною шкалою? На мить заплющуємо оченята і прислухаємося до себе – типу “як ти, друзяко”? Зосереджуємося на області грудної клітини. І намагаємося максимально повно відчути, що там відбувається.

Чому саме там? Про це і поговоримо сьогодні.

Область грудей – це та ділянка нашого тіла, де нам найлегше відчути власну Душу і налагодити контакт з нею. Образно кажучи, там знаходяться дверцята, що ведуть до нашої Душі. Щоб з нами не відбувалося, які б емоції чи стани ми не переживали, – всі вони знаходять свій відгук та відображення у відчуттях в грудях.

Продовжити читання “Контакт з Душею”

Зі шрамом на чолі, а не Гаррі Поттер

Відгадали загадку? Тоді слухайте мою історію.

Вищі Сили мають чимало шляхів повідомити людині необхідну для неї інформацію. Іноді прямим текстом, частіше – у вигляді символів та знаків, які варто навчитися читати та розшифровувати.

Один з натяків про те, із чим мені доведеться мати справу по життю, я отримала теплою літньою дниною в мальовничому селі Яблунівка у безтурботний доінтернетний та домобільний період мого життя. Наша кішка у гонитві за ласою здобиччю видерлася на добрячу висоту, а потім злякалася власного авантюризму і почала репетувати дивними голосами. З кожною хвилиною її крик ставав все більш істеричним та надривним. Звісно ж нікого з дорослих поруч не виявилося, тому без зайвих вагань я кинулася їй на допомогу.

Продовжити читання “Зі шрамом на чолі, а не Гаррі Поттер”

Розмова душі з душею

Від самісінького початку своєї практики я одразу вирішила, що не зачіпатиму в спілкуванні із клієнтами питань віри чи релігії. Сама не сприймаю жодного нав’язування чи тиску в цій сфері, поважаючи свободу кожної людини на власний світогляд та віросповідання. Тому природно, що бажання повчати інших, до кого їм слід молитися та у що вірити, не виникало і не виникає апріорі.

То ж із спритністю заповзятого ніндзі я десятою дорогою оминала будь-які натяки, які могли б порушити ці теми.

Проте виявилося, що життю були до лампочки мої плани щось не обговорювати, і невдовзі воно почало посилати мені людей із непростими запитаннями стосовно віри. Напевно, не варто цьому дивуватися – адже саме від сили віри людини в успішний розвиток ситуації залежить те, як саме вона проходить свої випробування, вирішує психологічні та життєві проблеми.

Продовжити читання “Розмова душі з душею”