Молитва – це спроба вийти на зв`язок із Творцем. Щось на кшталт написаного тобою листа, смс. Повідомлення в чаті..
Користуєшся усталеними формами. Загальноприйнятими. Вистражданими кимось багато сторічь тОму..
Читаєш їх. Промовляєш напам`ять. Купуєш молитовники. Виписуєш до блокноту..
Спочатку язик шпортається за кожне нове для тебе слово. Пізніше слова стають знайомими. Чи навіть рідними..
Починаєш промовляти їх регулярно. Щодня. Кілька разів на день..
Таким чином кажеш Йому, що Він для тебе існує. Є. Що Він для тебе важливий. Що вважаєш за потрібне приділяти Йому час..
Та якоїсь миті можеш помітити, що проговорюєш Слова якось формально. Без почуттів. Заради годиться. Відтворюєш на автоматі..
Можеш відзначити, що не тут і не зараз. Увага стала вільним птахом. І ширяє деінде..
Думки не бажають вгамовуватися. Не змовкають. І проторять своє “бу-бу-бу” доки намагаєшся поновити свій звязок із Силою, що Створила тебе і Робить живим..
Тоді на допомогу приходять інші слова. Ті, що народжуються цієї миті. Ті, що тільки твої..
В них визнання людської немочі. І прохання про допомогу. Благання не полишити. І дати таких потрібних тобі Сил..
Слова ті прості. Негламурні. Часом неоковирні. Та щирі. Довірливі..
В них увесь ти. Такий, який є. Тому Він тебе ЧУЄ..
Богонатхненного настрою всім нам!
Цілую, лЮблю) 
😘
💖
✨
© Катерина Когут
Ілюстрація – картина Джонатана Уілтшира