Слова Любові

Свято Трійці. Ранок. Збираєшся в темпі вальсу. Вискакуєш прожогом з під`їзду. Не можна спізнитися..

Намагаєшся летіти мов вітер. Раптом розв`язується шнурок. Через мить – знову. А потім ще раз. Нарешті доходить – спам`ятайся, маєш побачити щось особливе..

Потрібний автобус приходить майже одразу. Розглядаєш пасажирів – ніби нічого примітного..

На наступній зупинці заходить хлопчина в шоломі із гоночним ровером. Примощує його в салоні. Простягає 200 грн. – просить взяти за проїзд його і велика. Кондуктор з низького старту починає ґвалт, що автобус – “засіб для перевезення пасажирів, а не велосипедів”. Всіляко паплюжить хлопця. Погрожує, що водій зараз прийде і викине його велик з салону.

Хлопчина не відповідає на шквал “приємностей”. З тією ж дитячою посмішкою повторює своє прохання: “Візьміть за проїзд, сонечко”. Його незлобивість і навіть смиренність справді захоплює.

Продовжити читання “Слова Любові”

Простий день стає ОСОБЛИВИМ

Проста собі п`ятниця. Прямуєш до храму. Не планував цього. Просто Ніч прошепотіла на вушко, що маєш тут сьогодні бути..

Прокидаєшся без будильника. Байдуже, скільки спав цієї ночі. Скільки думав.. Злітаєш з ліжка..

Цього дня хода твоя виявляється обтяженою. Думками. Відповідальністю. Ріжними ріжностями..

Зненацька згадується проста собі пісенька. “Туру-ру-рум тум ту-ру-ру-ру-рум” Нехитрий мотив. Ніби нічого особливого. Та твої кроки підхоплюють його. Оживають очі. Ідеш – турурумкаєш..

Продовжити читання “Простий день стає ОСОБЛИВИМ”

Жива Вода

Неділя. Чергове маленьке паломництво. Квапливо збираєшся. Шлях неблизький..

Рюкзак. Блокнот. Пляшка води. Зручні та багатостраждальні кросівки. Незмінні супутники у твоїх дорогах. Можна рушати..

Мандрівка починається оптимістично. Тебе скеровують і підтримують, щойно пробуєш заблукати. Благословен, хто йде..

Перестаєш пильнувати годинника. Знаєш, що прибудеш саме тоді, коли маєш. І досвід отримаєш саме той, що маєш..

Продовжити читання “Жива Вода”

Відбудовуємо радість

В складні часи важливо не журитися – не піддаватися смуткові та зневірі. Навіть коли їх випромінюють оточуючі.

Отож щойно розплющивши оченята починаєш відбудовувати свою радість. Збирати її по жменьці. Стягати по краплинці. Низати намистинки…

Починаєш ткати її зі вдячності за цей ранок. За те, що Той, Хто створив тебе, настільки вірить в тебе, що підняв зі сну. І перед тобою цілий день, який належить написати своїми діяннями, почуттями…

Продовжити читання “Відбудовуємо радість”

Що сповнює нас радістю?

Вже кілька днів ходжу щасливою. Мені зробили неоціненний подарунок – подарували 2 фотографії, про існування яких я навіть не здогадувалася. Фото з далекого доінтернетного та домобільного періоду, де зображена я і дорогі мені люди. При чому подарували без показухи чи помпи, якось трохи по-буденному, мимохідь. Типу, “о, тут є пару фоток, на – подивися”.

Непростий тиждень, сповнений раптово ускладнених взаємодій і невизначеності у важливих для мене проектах, а тут ТАКИЙ подарунок!.. Ця подія сповнила мене глибокою радістю, піджививши Щось неймовірно важливе в мені.

Продовжити читання “Що сповнює нас радістю?”

П’ятничне кіно

Доброго всім ранку)

Сьогодні п’ятниця (для більшості людей кінець робочого тижня), а значить підходящий момент на мить зупинитися і запитати себе: “Що приніс мені цей тиждень?”

Давайте приділимо кілька хвилин собі прямо посеред шаленого робочого дня. Що у мене на Душі зараз? Як вона – Душа почувається?..

Ми здивуємося, наскільки швидко відреагує наша Душа на увагу до неї. Вона одразу щасливо стрепенеться, ніби при вигляді бажаного і довгоочікуваного гостя. І почне розповідати нам, як пройшов її тиждень. Ми почуємо про її смуток та радість, про те, як відгукнулося у ній спілкування з людьми, про те, що ятрило старі рани та сповнювало її любов’ю.

Проглядаючи свій тиждень ніби кадри фільму, ми без жодних зусиль знаходимо події, що вплинули на нас найбільше. Людей, спілкування із якими принесло щось цінне в наше життя. Враження реального світу, що змушували наше серце хвилюватися, тривожитися, вірити та радіти.

Коли ми робимо це щодня – прокручуємо кіно прожитого дня, наше життя починає поступово збагачуватися. Адже нам відкривається цілий внутрішній Всесвіт із його унікальним світосприйняттям, переживаннями, духовним досвідом.

А оскільки ми є повноцінним співсценаристом цього фільму, то можемо насичувати його взаємодією із справжніми цінностями, віднаходити у ньому нові рівні та покращувати його за допомогою вдячності за те, що вже отримали і за те, чого не отримали, за те, що просто живі – здорові і маємо можливість виправити те, що пішло не так, а також за тих, хто нам зустрічаються в цьому житті. Адже ми зростаємо у взаємодії одне з одним.

Почну із себе. Дякую вам за те, що ви є в моєму житті, за те, що щодня даруєте радість спілкування та за те, що робите цей світ світлішим – кожен у власний спосіб)

Гарного всім дня)

© Катерина Когут, 2017

Старіння – просто шкідлива звичка

Так вже склалося історично, що мені з ранніх літ довелося почати розбиратися, чому одні люди почуваються молодими, а інші старими із однаковими цифрами у паспорті.

Життя допомагає тим, хто шукає, отож постійно зводить мене з дивовижними людьми. Уявіть собі жіночку 75 років (ні у кого язик не повернеться зараз назвати її бабцею), яка зрозумівши, що дожила до таких літ, а так і не встигла щось зробити для себе, урочисто вручила онуків їхнім батькам, продала житло та купила собі маленьку хатинку на березі моря. Де зайнялася йогою і крутить зараз такі закарлючки, що не під силу багатьом паспортно-молодим людям. Продовжити читання “Старіння – просто шкідлива звичка”