Часом аркуш паперу стає Рубіконом. Киданням жеребу. Твоїм Ватерлоо..
Дивишся на аркуш.. Він вглядається в тебе.. Ручка мовчить…
Не зважується втрутитися у двобій поглядів. Завмерла.. Навіть не дихає..
Він незворушний. Гордий. Затятий. Мова досі про аркуш..
Пишається своїми клітинками. Не починає розмови першим. Чекає твоїх кроків..
Робить вигляд, що байдужа власна порожнеча. Що йому і так добре. Пустому. Ненаповненому..
Прагнеш довести своє. Пролити слова на папір. Та тануть вони, розчиняються. Тож говориш мовчанням..
Врешті здаєшся. Залишаєш аркуш у спокої. Припиняєш битись об стіну..
Зітхаєш. Видихаєш мікс повітря і суму. А що залишається? Кожен має право на вибір..
Та ось дивина. Аркуш раптом ожив. Стріпотів твоїм диханням. Потеплішав від дотику..
Відкрився назустріч. Згадав про гостинність. Мова теж про папір..
Твої слова оживають, коли їм є де розквітнути.
Коли знаходиться аркуш, що приймає Тебе… І Слово Твоє..
Натхненного і благословенного часопроводження нам всім!
Цілую, обіймаю) 
© Катерина Когут
P.S. Ілюстрація – картина Віктора Брегеди