Ваш онлайн-психолог
Бувають прості собі розмови. Не з тих, що за кавою. З таких, що під липами. За морозивом.
– Знаєте, мені всякого понарозповідали про світ.
– Що саме?
– Наприклад, що люди діляться на 2 категорії. На ЛЮДЕЙ і людців.
– А ти що скажеш з цього приводу?
– Всі люди рівні. І якщо людина вважає когось кращими, а інших -гіршими, то щось в ній НЕ ТАК. Щось дуже неправильне в цьому.
Продовжити читання “Розмова під липою”
Часом аркуш паперу стає Рубіконом. Киданням жеребу. Твоїм Ватерлоо..
Дивишся на аркуш.. Він вглядається в тебе.. Ручка мовчить…
Не зважується втрутитися у двобій поглядів. Завмерла.. Навіть не дихає..
Він незворушний. Гордий. Затятий. Мова досі про аркуш..
Пишається своїми клітинками. Не починає розмови першим. Чекає твоїх кроків..
Робить вигляд, що байдужа власна порожнеча. Що йому і так добре. Пустому. Ненаповненому..
Розповім чергову історію у продовження теми про людей, які справді вірять в те, що роблять, і вражають своєю невтомністю, силою духу та здатністю долати на Своєму Шляхові перепони, що видаються непоборними пересічній людині.
У сім’ї сільського священника народився хлопчик. Коли виріс, він вивчився на лікаря і почав йменуватися Слупський Микола Євгенович. Чули про такого? Ні? Гарантую, що чули. Ми з вами його знаємо з трилогії Ю.Германа про лікаря Устіменку (саме Слупського автор обрав за прообраз свого героя). Хто ще не читав – матиме приємність відкрити для себе чудову книжку.
Отже, продовжую. І став він не простим лікарем, а золотим.
Певні обставини нашого життя можуть спонукати нас спробувати утекти від життя, зачинити свої вікна-двері, сховатися в нірці. Під впливом емоцій та втоми від невирішених проблем ми можемо прийняти подібне рішення і намагатися ігнорувати Всесвіт, вимагати у нього залишити нас у спокої.
Ми можемо на якийсь час забути про свою здатність впливати на світ. Споглядання за поведінкою політиків, кримінальною серіальщиною здатні виховувати в нас цинічність, збайдужілість, відчуття безпорадності та слабкості. Заколисані цими страшними казками ми можемо стати черствими до чужих страждань, намагатися не помічати того, з чим не хочеться мати справу.
Та дуже скоро ми з’ясуємо, що наші спроби виявилися марними.
“А я всё чаще замечаю, что меня как-будто кто-то подменил. О морях и не мечтаю – телевизер мне природу заменил”. Ех, Матроскін – Матроскін, як же тонко відчула твоя котяча душа сутність проблеми.
І не лише природу замінив, мудрий мій котисько. Весь цей неосяжний світ для нас звузився до його екрану. Він став нашим домашнім улюбленцем, членом сім’ї, декому замінив друзів та знайомих.
Продовжити читання “Народ, ми з вами – суспільство телепузиків?”
А ще в небесах смалить сонце та йде гроза – співає Мед Хедс.
Коли ми послухалися “добрих” порадників і повірили в те, що ми з вами з тих, хто народжений повзати, наше життя перетворюється на існування. Воно стає сірою позбавленою смаку гумкою – кожен його день до нуді передбачуваний та схожий на попередній. Однакові ранки – до автоматизму завчені дії та ритуали – однакові вечори. Ми нікуди не поспішаємо – сумирно чекаємо на пенсію, дряхліємо фізично, вмираємо духовно.
Про застій у нашому житті промовляє все – наш вигляд, настрій, стан наших справ. Ми не можемо приховати власну неживість, скільки б не намагалися. В цей момент ми схожі на паршивих акторів, гра яких викликає у глядачів жалощі та роздратування.
Продовжити читання “Життя на дні спокійне, а у небесах – дмуть вітри (продовження ранкової розмови)”
Часом ми схильні заганятися і сприймати як належне чиюсь підтримку, наявність різних благ в своєму житті, здоров’я, зовнішність, натхнення тощо. Можемо почати ганяти понти та задирати носа – мовляв, ми настільки круті, що це буде у нас завжди, як би ми не поводилися. Ми дозволяємо собі зверхність, наші вуста забувають слово “Дякую!” або промовляємо його так, ніби відриваємо від серця.
Та завдання Життя спробувати зробити з нас нормальних людей, тому у відповідь на хронічну невдячність ми отримуємо можливість пройти Життєві уроки і кожною клітиночкою власного понтового Єства відчути, як класно живеться, коли ми позбавлені того, що сприймали як належне.
Продовжити читання “Хто тут у нас такий понтовий і невдячний?”
Кожен з нас має своє призначення – ми приходимо у цей світ із своїми завданнями і маємо обмежений час на їхнє вирішення. Та будемо відповідати за те, як спробували виконати свої задачі.
Незалежно від того, віримо ми в це чи ні, так воно є. І прислухавшись до свого внутрішнього чуття, ми інтуїтивно відчуваємо справедливість цих слів.
Призначення тому так і зветься, що його неможливо уникнути. Ми схильні пробувати утікати від його реалізації, сумніваючись у власних силах, піддавшись страхам тощо. Та коли людина намагається утекти від виконання своєї місії, все починає летіти шкереберть.
Вже кілька днів ходжу щасливою. Мені зробили неоціненний подарунок – подарували 2 фотографії, про існування яких я навіть не здогадувалася. Фото з далекого доінтернетного та домобільного періоду, де зображена я і дорогі мені люди. При чому подарували без показухи чи помпи, якось трохи по-буденному, мимохідь. Типу, “о, тут є пару фоток, на – подивися”.
Непростий тиждень, сповнений раптово ускладнених взаємодій і невизначеності у важливих для мене проектах, а тут ТАКИЙ подарунок!.. Ця подія сповнила мене глибокою радістю, піджививши Щось неймовірно важливе в мені.
Коли ми про щось дуже просимо, наші благання обов’язково бувають почутими. Просто далеко не завжди ми можемо розпізнати, що отримали значно більше, аніж просили.
Часом у нас проявляється далеко не найкраща звичка – циклитися на дуже вузькій та конкретній формі виконання бажання. Тому й можемо не помітити, що наше бажання не лише виконалося, а й перевершує всі можливі сподівання. Продовжити читання “Бажай обережно – бажання здійснюються”
Коли ми вирішуємо йти Своїм Шляхом, одним із найбільш грізних драконів, яких нам належить здолати, – це страх АШОСКАЖУТЬЛЮДИ.
Він стає нашим супутником із самого дитинства завдяки батькам, які, не знайшовши нормальних аргументів, задають це сакраментальне питання без відповіді. І дитина виявляється беззахисною перед ним, адже безумовно вірить своїм батькам і ще не здатна відповісти зустрічними питаннями: “Які саме люди? Що дає їм право судити мене? Що робить їх достатньо компетентними, щоб я дослухався до їхньої думки? Наскільки здоровими та розвиненими є ті міфічні “люди”?” тощо. Продовжити читання “Не доляр, щоб усім подобатися”
Часом ми не одразу можемо зрозуміти, що з нами щось відбувається НЕ ТЕ чи НЕ ТАК. І тоді Життя починає нам підказувати. Спочатку лагідним шепітом, потім – ласкавим штурханом. Та коли ми і далі продовжуємо “вмикати дурня”, Життю доводиться брати нас за барки і створювати настільки дискомфортну ситуацію, щоб у нас не залишилося більше жодних шансів її ігнорувати. І тоді людина може почати шукати причини.
Заради справедливості варто зазначити, що спочатку ми шукаємо “Хто винен?”, проте можемо дійти до етапу “Що робити?”
Як правило, такими ситуаціями стають проблеми із самопочуттям чи зовнішнім виглядом, негаразди у особистому житті, недоладності у професійній площині чи матеріальні складнощі. В більш рідкісних випадках – духовні пошуки.
Всі ці ситуації об’єднує одне – ми стикаємося із чимось таким, що не можемо вирішити звичними способами і що не можемо проігнорувати навіть при величезному бажанні. Спочатку ми гарячково намагаємося змінити небажані зовнішні обставини та потім згадуємо: те, що нас оточує – це ж щось типу великого дзеркала, в якому відображаємося ми у всій своїй красі, такими як є. А щоб змінилося відображення у дзеркалі, потрібно що зробити? Правильно, троньки підправити вираз фейсу)
А потім пригадуємо ще одну важливу річ – що кожна життєва ситуація створюється нам на БЛАГО, задля нашого ЗРОСТАННЯ та можливості відкрити для себе НОВИЙ РІВЕНЬ. І з цього моменту ми перестаємо бути ходячими нещастями і починаємо рухати мізками та п’ятою точкою. Починаємо відчувати себе тими, ким є насправді – зухвалими шукачами пригод, що з радіють можливості відкрити для себе щось нове)
Практика сьогодні водної тематики – адже вночі вирувала гроза та пройшов рясний дощ, що покликані сповнити нас рішучістю та силами для наших з вами пошуків.
Отож, “Струмочок”. Уявімо, що ми лежимо в руслі теплого, прозорого струмка і його течія промиває нас з голови до ніг. Спочатку буде відчуття, що кришталева вода обтікає тіло з усіх боків. Але поступово «перебування в струмку» розмиває тіло, вода прочинає проходити крізь тіло. Теплі струмені струмка пронизують шкіру, м’язи, кістки і внутрішні органи. І вимивають звідусіль залишки застоїв і хвороби, жирові відкладення, негативні емоції або ж залишкові напруги, які складно виявити.
Залишаймося далі в потоках уявного струмка і тоді він промиє нас повністю, видалить внутрішні напруження. Як правило, для тих, хто виконує цю вправу перший раз, стає одкровенням, що всередині багато хронічно напружених ділянок. Людина жила, навіть не підозрюючи про них. А постійна напруга провокує різні захворювання.
Отже, коли в струменях уявного струмка розчиняться всі внутрішні напруги, ми відчуєте, що тіло розслаблене. Усередині розливається спокій і рівновага. Саме цей стан і є найбільш ефективним для швидкого відновлення внутрішніх сил, підживлення органів і систем.
Гарного всім дня)
© Катерина Когут, 2017
Коли Душа наша болить – ятриться образами, пригнічена почуттям провини, понівечена злістю та заздрістю, щемить від ревнощів, стискається страхами, замкнулася від втраченої любові – ми ніби занурюємося в темряву. Що більше подібних переживань ми назбирали, то менше світла в нашому житті.
Це легковпізнаване відчуття – світ навколо здається похмурим та неприязним, холодним та байдужим. Кутики наших губ під тягарем переживань невклінно повзуть донизу, наші руки безсило опускаються, а крила не можуть випростатися. Що сильнішим є тягар безрадісних моментів нашого минулого, тим нам важче – любити, радіти, творити. Тобто – тим нам важче ЖИТИ.
Так вже склалося історично, що мені з ранніх літ довелося почати розбиратися, чому одні люди почуваються молодими, а інші старими із однаковими цифрами у паспорті.
Життя допомагає тим, хто шукає, отож постійно зводить мене з дивовижними людьми. Уявіть собі жіночку 75 років (ні у кого язик не повернеться зараз назвати її бабцею), яка зрозумівши, що дожила до таких літ, а так і не встигла щось зробити для себе, урочисто вручила онуків їхнім батькам, продала житло та купила собі маленьку хатинку на березі моря. Де зайнялася йогою і крутить зараз такі закарлючки, що не під силу багатьом паспортно-молодим людям. Продовжити читання “Старіння – просто шкідлива звичка”