Бувають дні, коли тобі вдається відчути Ритм Всесвіту. Почути Його музику. Стати її звучанням..
Виходиш з дому в неідеальному стані. Йдеш по неідеальній вулиці – по свіжоскошеному асфальтові. І раптом десь посеред зовсім вже неідеальної тянучки тебе досягає Той Незбагненний Ритм..
Тож пританцьовується всюди. В транспорті. На вулиці. Коли мовчиш. Коли говориш..
Пальці награють Ту чудернацьку Мелодію. Чутну лише тобі. Та вона передається оточуючим. Зустрічним. Всім, до кого торкаєшся цього дня..
Вона не полишає тебе. Звучить повсюди. На гамірних дорогах. Під час розмов. В телефонних дзвінках..
Та ще більше тут. На лісовій доріжці. Що веде до озера..
Раптом до Тієї чарівної Мелодії додається загадкове “Унц-унц-унц!” з твого рюкзака. Він підстрибує в такт твоїм крокам. Озиваючись приємним “Унц-унц-унц!”. Схожим на звучання мідних тарілок..
Ошелешено мацаєш рюкзак. Ой, форма для пирога!. Яку треба було віддати одній чудовій дівчині. Феї за сумісництвом. Це ж вона так зазвучала!..
Ця форма мандрувала з тобою весь день. Слухала всі розмови. Була непримітною. Ніяковіла. Встидливо мовчала..
Та зараз ожила. Наповнилася Тим Божественним Ритмом. Перестала бути спорожнілою оболонкою. Стала чудовим інструментом.. Через який лине Музика Всесвіту.. Звучить пульс Його Серця..
Чуєте?.. Унц-унц-унц!..
© Катерина Когут
P.S. Ілюстрація – картина Романа Величка “Мелодія вуличного кафе”