Коли ми прислухаємося до власної Душі і стаємо здатними розкривати своє серце, поступово нам відкривається власний внутрішній Всесвіт, що не обмежується видимою фізичною формою.
Також ми стаємо здатними побачити неосяжні Океани інших людей, які нам трапляються на Життєвому Шляхові.
В нас починає зростати сміливість і ми набуваємо вміння відпускати сторОжу, яка довгими роками змушувала нас бути островами, не даючи по-справжньому наближатися до інших всесвітів, – зверхність, напускну байдужість, горделивість, поверхневість. Ми перестаємо боятися доторкнутися Душі іншої людини, яка відкривається нам після проходження пласту із пустих слів та інформації, яка нічого про нас не говорить.
Починаємо проживати спілкування по-новому: побачивши красу Душі іншої людини, перестаємо прагнути змінити її чи привласнити, а намагаємося лише якомога точно віддзеркалити відкриту нами дивовижу. Щоб людина змогла у наших з вами очах побачити себе істинну – у первозданній красі, тією, якою її Сотворили. Від нас вимагаються чималі внутрішні зусилля і щоденна робота над собою, щоб стати настільки чистим дзеркалом. Але воно того вартує.
Звісно за час мандрування по Землі кожен може обрости непотрібними нашаруваннями, забруднитися чи припасти пилюкою, навіть частково скам’яніти. Та ми стаємо здатними змити з себе весь цей непотріб і очиститися від нього, коли згадаємо про власну первинну красу, розгледівши її відображення в очах людини, яка нас БАЧИТЬ.
Ми починаємо прагнути повернути собі те первобутне відчуття світлості, ту чисту ноту звучання власної Душі. І наше прагнення відкриває нам таку можливість. Крок за кроком ми починаємо позбуватися нашарувань, відпускаючи одна за одною ситуації, які призвели до небажаної деформації. І це наближення до власної первозданної краси надає нашому життю нового змісту та значень. Наша подорож набуває нових обрисів та фарб.
Гарного всім дня)
© Катерина Когут, 2017