Ваш онлайн-психолог
Неділя. Чергове маленьке паломництво. Квапливо збираєшся. Шлях неблизький..
Рюкзак. Блокнот. Пляшка води. Зручні та багатостраждальні кросівки. Незмінні супутники у твоїх дорогах. Можна рушати..
Мандрівка починається оптимістично. Тебе скеровують і підтримують, щойно пробуєш заблукати. Благословен, хто йде..
Перестаєш пильнувати годинника. Знаєш, що прибудеш саме тоді, коли маєш. І досвід отримаєш саме той, що маєш..
Розповім чергову історію у продовження теми про людей, які справді вірять в те, що роблять, і вражають своєю невтомністю, силою духу та здатністю долати на Своєму Шляхові перепони, що видаються непоборними пересічній людині.
У сім’ї сільського священника народився хлопчик. Коли виріс, він вивчився на лікаря і почав йменуватися Слупський Микола Євгенович. Чули про такого? Ні? Гарантую, що чули. Ми з вами його знаємо з трилогії Ю.Германа про лікаря Устіменку (саме Слупського автор обрав за прообраз свого героя). Хто ще не читав – матиме приємність відкрити для себе чудову книжку.
Отже, продовжую. І став він не простим лікарем, а золотим.
Мій пост “Розповідь утікачки” збурив хвилю запитань від читачів, які відчувають проблеми із пошуком свого призначення. Тож сьогоднішня публікація буде розгорнутою відповіддю на деякі з них.
Змалечку Життя посилає нам підказки щодо нашого призначення, аби ми могли виконувати завдання, для яких приходимо в цей світ. Для того, щоб ми могли відповісти собі на питання: “Навіщо я тут?”, нам посилаються потрібні люди, ситуації, що відкривають наші приховані здібності та дарування тощо.
Продовжити читання “Дорогу здолає той, хто рухається. Продовження про призначення”
Бувають дні, які потрібно просто пережити. Коли все не до ладу – летить шкереберть, виникають несвітенні перепони там, де цього нічого не віщувало. Ми ніби проходимо зону шаленої турбулентності – нас дико трусить і мотає із сторони у сторону.
В такі моменти нам дуже складно любити світ. Адже люди навколо, ніби змовившись, якось одночасно починають провокувати нас, випробовувати наше терпіння і толерантність, вимотувати сили. Земля вислизає у нас з-під ніг, ми здатні втратити впевненість, віддатися на поталу нищівним сумнівам, якоїсь миті може навіть похитнутися віра.
І нам лишається тільки не втрачати присутність духу, почуття гумору та просити дати нам сил пройти крізь це випробування.
Коли ми вирішуємо йти Своїм Шляхом, одним із найбільш грізних драконів, яких нам належить здолати, – це страх АШОСКАЖУТЬЛЮДИ.
Він стає нашим супутником із самого дитинства завдяки батькам, які, не знайшовши нормальних аргументів, задають це сакраментальне питання без відповіді. І дитина виявляється беззахисною перед ним, адже безумовно вірить своїм батькам і ще не здатна відповісти зустрічними питаннями: “Які саме люди? Що дає їм право судити мене? Що робить їх достатньо компетентними, щоб я дослухався до їхньої думки? Наскільки здоровими та розвиненими є ті міфічні “люди”?” тощо. Продовжити читання “Не доляр, щоб усім подобатися”
Доброго всім понеділкового ранку)
Перед тим, як продовжити крокувати Шляхом, який ми з вами обрали, ми маємо дещо дізнатися про себе і про те, що нас чекає.
Ми з вами крокуємо не широким шляхом, яким ходить переважна більшість, а обрали для себе непросту вузьку стежину, де нас чекають різноманітні пригоди та навіть справжні дива. А це значить, що вона йде не прямо а звивисто – то вгору, то вниз. Так і ми відчуваємо то піднесення і задоволення від своїх успіхів і результатів, то опускаємо руки від перших ліпших несподіваних затримок чи труднощів.
Гарна новина в тому, що черговість спадів та зростання і є наш надійний GPS навігатор, який сигналізує нам про те, що ми рухаємося у вірному напрямкові. Що за тимчасовим спадом і відсутністю видимого просування слідує стрімке зростання і суттєвий прогрес у результатах. А також про те, що навіть під час тимчасового спаду ми ніколи не опиняємося в початковій точці – це все рівно продовження поступового руху вгору.
Життя підтримує тих, хто шукає та крокує Своїм шляхом. Іноді ми з вами будемо йти ним, деколи – теліпатися, часом -шпортатися і навіть падати, а в якісь моменти – просто лежати в напрямку своєї мети. В якісь моменти несамовито кричатимемо власній надії: “Не вмирай!” Та потім вставатимемо, підтримуючи зростання одне одного, щоб продовжити свій Рух. І Життя нас завжди підтримає в цьому, адже його сутністю є РІСТ та РОЗВИТОК.
Практика Внутрішнє джерело. Сідаємо зручно або лягаємо на ліжко. Заплющуємо очі. І починаємо вдивлятися вглиб, всередину. Спочатку це важко. Там дуже темно, тому що ми забули навіть, як туди дивитися. Внутрішнє довго залишалося без нашої уваги. Знехтуваним, непізнаним. Спочатку там буде повна темрява. Це дуже схоже на те, як якщо ми заходимо з вулиці, де жарко і сонячно, до кімнати, і там темно. І кілька секунд нічого не бачимо, а потім очі адаптовуються. Мало -помалу в кімнаті стає не так темно. Вона наповнюється світлом. Так із цією практикою – з кожним разом ми все більше і більше доторкаємося до свого Я як Душі, до свого єства. І нам відкриваються глибина нашого Я. Поступово темрява розсіюється і ми натрапляємо на джерело своєї енергії. Коли людина відновлює зв’язок із своїм внутрішнім джерелом, вона починає жити більш повним життям. Сповненим любові, радості, справжніх інтересів тощо.
Гарного всім дня)
© Катерина Когут, 2017