Ваш онлайн-психолог
Темрява зімкнулася над головами. Потирає руки. Роззявляє пащу..
Каже, не втечете.. Каже, ви у моїй владі.. Каже, що навіки..
Нав`язує картинки. Засліплює очі. Керує емоціями..
Давить груди страхом. Стискає скроні тривогою. Не дає спати..
Та забула, що складні моменти вчать нас вірити. Складні моменти навчають нас молитися. Складні часи змушують нас єднатися. Складні часи являють нам чуда..
Молитва – це спроба вийти на зв`язок із Творцем. Щось на кшталт написаного тобою листа, смс. Повідомлення в чаті..
Користуєшся усталеними формами. Загальноприйнятими. Вистражданими кимось багато сторічь тОму..
Читаєш їх. Промовляєш напам`ять. Купуєш молитовники. Виписуєш до блокноту..
Спочатку язик шпортається за кожне нове для тебе слово. Пізніше слова стають знайомими. Чи навіть рідними..
Починаєш промовляти їх регулярно. Щодня. Кілька разів на день..
Неділя. Κυριακή. Божий День надворі. Збираєшся до Літургії. Прокручуєш події останніх днів. Питання постають самі собою. Шукатимеш відповідей..
Чиниш іспит спонуканням, що тобою рухають. Чи щирі вони. Чи часом не містять театру..
Цього дня храм обираєш не за вподобаннями. Дещо географічно. З-поміж кількох варіантів – найближчий до місця зустрічі..
Продовжити читання “Літургія у Божий День”
Так стається, що цієї Неділі відвідуєш одразу 2 Літургії. Одну за одною. Не плануєш цього заздалегідь. Просто ситуація так складається, що опиняєшся спочатку в одному храмові. Потім – в іншому. Значить маєш побачити дещо важливе. Помітити щось на контрасті..
Проповідь в першому обертається катастофою. Замість духовної їжі – щось неїстівне. Сумуєш, що сьогоднішнє Євангеліє не торкнулося проповідника. Не повірилось ним. Не відчулося. Лишило байдужим..
Та більш прикро від іншого. Справді сумно від того, що людина впивається своєю владою. Насолоджується “моментом слави”. Не переймається тим, з чим вийдуть звідси ті, хто прийшов..
Ноги прагнуть забрати тебе звідси подалі. Роззираєшся по сторонах. Іншим теж не стоїться. Не слухається..
Молишся за прийдешніх – щоб не відбилася охота ходити до церкви. Щоб приходили знову..
Продовжити читання “Вона і польові лілеї”
Коли ти вирішуєш розпочати свої власні духовні пошуки, дні відвідувань храмів стають особливими, сповненими Таїни…
Візити перетворюються на щось більше, аніж просто “піти до церкви”. Над тобою ніхто не стоїть, не викручує рук, не каже, що “так треба”. Ніхто не вимагає від тебе видаватися чи навіть бути якимось побожним. Тобі просто цікаво… На ці пошуки відгукується щось спрагле в глибині тебе…
Коли не обтяжуєш себе чужими “треба” і “повинен”, ти відчуваєш момент, коли тобі слід відвідати храм. І куди саме тобі поринути. Всі зустрічі того дня невипадкові, всі події сповнені глибокого сенсу, призначені саме для тебе…
В якийсь момент комусь захочеться твоєї ганьби. Ти просто робитимеш те, у що віриш, йдучи своїм шляхом. Та декому дошкулятиме один вже твій рух. Вони стікатимуть заздрістю, тихцем жбурлятимуть каміння тобі вслід. Ховатимуть очі, сичатимуть за спиною.
Роззирнувшись, побачиш серед них тих, кого вважав близькими. Впізнаєш навіть окремих ревнителів стад. Вони мріятимуть побачити тебе на колінах. Щиро, від усієї душі зажадатимуть твого сорому. Ти не маєш тримати на них зла за це. Вони чинитимуть так через власний страх. Твій успіх означатиме для них, що щось не так робиться у їхньому власному житті. І вони просто не зможуть пробачити тобі свого неспокою.
Продовжити читання “В якийсь момент комусь захочеться твоєї ганьби”
Скільки важливих речей ми робимо машинально? На автоматі. Не вкладаючи ані почуттів, ані усвідомлення.
Зараз не відповідаємо на питання анкети. Не прагнемо справити на когось враження. Тож цілком можемо бути відвертими. Як часто в своїй діяльності діємо “по накату”? Скільки з наших привітань є цілковитими формалізмами? Як давно сяяли наші очі, випромінювали любов та радість?..
Нас оточують машини, геніально сконструйовані пристрої, в наших кишенях докази дивовижного технічного прогресу. Та хіба це привід нам обертатися на роботів?..
Продовжити читання “Скільки важливих речей ми робимо машинально?”