Сила, Яка все створила, до певного моменту діяла також через митців. Скульпторів, художників, письменників, поетів.
Творчість була подібною до служіння. Теж потребувала фокусування уваги на вимірі Вічного. Такого, що поза часом. Мала навіть певні свої персональні ритуали.
Так створювалися Шедеври. Які потім ставали надихом для тих, хто їх споглядали. Допомогою у контактові із Незримим.
Витвори оДухотворені животворили. Зсували сприйняття. Робили можливими винаходи, розв’язки проблем, вирішення ситуацій, що виглядали безнадійними.
Це все було. Колись. Допоки людина пам’ятала, що світ Таємничий, Сотворений Незбагненним Богом. І життя не вистачить на те, щоби його пізнати. Навіть суми життів усіх, хто жили на Землі та живуть.
До моменту самозациклення людини на собі творчість була стежкою. Тросом, що витягав людину із дрібної проблематики повсякденності й піднімав над ситуацією.
Коли сталося відступлення від Бога, від потреби з Ним звіряти своє життя, а не диктувати Йому свою логіку й зручність, творчості більше не було. Почалася імітація процесу.
Продукти діяльності ставали тьмяними. Були відрижкою, істеричною судомою змордованого боротьбою єства, а не актом Любові. Виставки мали на меті не надихнути – сказати, що Творчість тут більше не живе.
Псевдомистецтво калічило. Викривлювало сприйняття замість вірно налаштовувати. Провокувало на найгіршу поведінку. Ставало імпульсом до руйнації та самознищення.
Сила людини більше не єдналася, не посилювалася Силою Духу. Не освячувалася нею. Не оживлювалася..
Так пішли втрати сенсів. Зникли відповіді на питання “А навіщо жити взагалі?” І це природньо – без відчуття всієї повноти Буття на це питання не відповіси.
Людина сповнювалася від того істерикою й бажанням всьому мститися, над усім наругуватися, з усього глузувати. Людина пробувала поринати в розваги. Їсти препарати. Заливатися алкоголем, забуватися в прикрих заняттях й зв’язках.
Зациклившись на собі більше не мала крил. Не була здатна скористатися віконцем у Незриме, щоби вдихнути. Задихалася в декораціях, борсалася у завалах псевдоцінностей.
Кінець наближався не тому, що далі не було шляху. Людина сама вибудувала завали на ньому. Запереченням того, що не можливо було осягнути розумом.
© Катерина Когут, 27.12.2023 “Наближення кінця” з циклу “Легенди землі приречених”