Дні, коли рушаєш до Літургії, є сповненими дивовижних пригод. Кожна мить – штрих унікальної картини. Перлина неповторного намиста. Тож такі дні потребують стану особливої уважності. Щоб не пропустити чогось важливого..
Їдеш до храму, де бував вже чимало разів. Називаєш потрібну тобі зупинку. Та вийшовши з маршрутки, з`ясовуєш, що знаходишся в іншому місці. Тож до храму доведеться йти іншою дорогою. Попетлявши подвір`ями..
Не дратуєшся. Для чогось це потрібно. Щоб ти пройшов саме тут..
Накрапає літній дощик. Мчиш до храму і водночас роззираєшся по сторонах. Ані душі..
Раптом просто втикаєшся у стіну із величезним написом англійською “GOOD IN BLACK”. Яка намагається переконати, що нібито “добре” бути в Темряві..
Міркуєш про це дорогою до храму. Про нав`язування Темряви як способу життя. Через телебачення, музику, написи на одязі. Людині доводиться не лише дбати про те, щоб її Світло не згасло. А й боронити його від зазіхань Темноти. Яка є надзвичайно винахідливою..
Заходиш до храму. Знаходиш своє місце. Де маєш бути сьогодні..
Так стається, що десь за вівтарем загубився молитовний настрій. Розпорошився. Витіснився розмовами..
Наслідки цього не баряться. Народ у церкві із готовністю підхоплює заданий тон. У нього теж знаходяться новини, які кортить обговорити..
Храм починає нагадувати вулик. В результаті виголоси дияконів “Оголошені, вийдіть!” виявляться ледь чутними в загальному гудінні. І лише спів хору намагається втримувати канву СвященоДійства..
Виходить, що всі разом прогуділи надзвичайні миті, коли разом з нами в храмові починають бути незримо присутні всі ті, кого ми згадуємо у своїх молитвах. Поза увагою пройшла Присутність, заради дотику Якої ми сюди приходимо..
Зі стелі храму за тим, що діється, спостерігають Архангели і Ангели. Нагадуючи, що готові допомагати боронити твоє Світло. Ти тільки приклич!..
Починається Причастя. До церкви не входить – радісно влітає хлопчик. Поспішає до Чаші. Від його появи світлішає..
Лунає проповідь. Народ в церкві підходить ближче. Спраглий за істиною..
Цьогонедільне Євангеліє (про нагодування тисяч народу 5-ма хлібами та 2-ма рибинами) є непростим для сприйняття. Надто того, хто зациклений на матеріальності світу. Його зримій стороні. На вірі не серцем -розумом. На вірі в те, що можна побачити фізичними очима, помацати..
Стоїш позаду. Тож бачиш дівчинку рочків 5-ти. Яка дивиться у протилежний бік від натовпу. Не вірить сказаному. Не боїться бути проти течії. Нагадує про те, що навіть якщо ти один проти юрби, це не означає, що ти не правий. І не означає, що ти сам..
Від її маленької постаті розповсюджується таке неймовірне вмиротворення, що нікому й на думку не спадає якось осмикнути. Спробувати розвернути. Її Сяйво виявляється сильнішим за вигадані правила..
Фінал Літургії. Виходиш з храму із надзвичайним теплом. З промінчиком того Сяйва в душі..
Майже біля воріт тобі трапляється одна з тих, кого називають Дітьми Сонця. Ніколи раніше не звертала на тебе уваги. А тут несподівано здіймає на тебе очі. Чомусь просяює. І вітається!.. Те “Здравствуйте” стає справжнім Дарунком. Адже воно особливе – від Доньки Сонечка..
З роздумів висмикує радісний гавкіт. Назустріч вже мчить місцевий охоронець. Теж привітатися…
Богонатхненного всім нам тижня!
Цілую, обімаю)
© Катерина Когут
Ілюстрація – картина Freydoon Rassouli