Бувають дні, коли тобі не хочеться розтуляти очей. Коли прокидаєшся, а День вже чекає на тебе. Бажає висловитися..
Марно пробувати ігнорувати Його погляд. Пхати голову під подушку. Робити вигляд, що спиш. Він невблаганний. Знає, що розмові бути. І ти це знаєш. Доведеться поглянути на себе вчорашнього..
Вечір лукавий. Навалюється турботами. Зробленими і незробленими справами. Виправдовує нас втомою. Присипляє пильність солодкими обіцянками про “завтра”..
Вечір облудний. Дає нам відчути себе більш значущими, ніж є. Трясе медалями. Надимається звитягами. Спокушає амбіціями. Каже, що так можна. Шепоче, що у сусіда краще..
Вечір підступний. Краде сонце. Пробуджує темряву. Щедро сипле сіль на роз`ятрені рани. Переконує, що все зможеш купити. Каже, що любов нічого не варта..
Засинаєш, під музику його дудочки. Заколисаний тим ледь чутним зміїним шелестом..
І ризикуєш пропустити Ніч. З її Небом. Всипаним зорями. Знаєш таким, в яке вдивляєшся і втрачаєш відчуття часУ..
З таким Небом, в глибині якого тане вся марнота. Яке здатна нагадати тобі про Щось справді важливе. Про те, що ти Його часточка. І саме це має значення. Саме це здатне не дати тобі схибити..
День не квапить тебе. Він – не кат. Твоє чисте дзеркало. Сонячне світло, що робить приховане явним. Ставить крапки над “і”. Розставляє все по своїх місцях..
Тобі відкриваються власні хиби. І як виправляти. Стає ясним, що обманом є слова “любов не нічого не варта” – ЛЮБОВ НЕ МАЄ ЦІНИ!.. Без неї ж все дійсно стає марнотою. Нічого не вартою..
А ще тобі просто хОроше від того, що є на Землі люди, які змушують тебе відірватися від екрану і визирнути у вікно. Що є кому нагадати тобі про Ніч з її бездонністю.. З її сузір`ями.. З її прогулянками..
Знову згадуєш, що зрячим є лише серце! Очима справді найголовнішого не побачиш..
А День задоволено і любляче всміхається тобі…
Благословенного дня всім нам та Любові!
Цілую, обіймаю) 
© Катерина Когут
P.S. Ілюстрація – картина Романа Величка “День та ніч у відчуттях пухнастої кульбабки”