Жили-були особливі люди. Особливі тим, що не знали, що вони особливі. Так Господь мудро передбачив про них – щоб не запишалися раніше того, як виконають Його таємне завдання. Бо були вже подібні прецеденти – коли люди починали безпідставно вважати себе “обраними”. Тож жили Особливі Люди і не знали, що є Хранителями світу.
Любили вони свою землю. Були сильні цією любов’ю та ще вірою предків. Яку пильнували попри всі глузування. Ціла нація твердих горішків.
Аби мешканці цієї землі ставали щодень сильнішими та здатними сприймати Божі Таємниці, Господь дав їм придуркуватих сусідів. Які нападали на них щойно вони просідали духовно. Це був певний запобіжник від втрачання вірних орієнтирів. Але не лише це.
Ті сусіди постійно прагнули їх тероризувати, знищити, старалися поцупити й привласнити все життєво-важливе. І таким чином змушували тих особливих людей постійно зростати, відкривати все нові й нові аспекти Божої Світобудови, все більші й більші можливості.
Це робилося для того, аби на вирішальний момент, коли буде вирішуватися доля людства та світу, вони підійшли в стані високорозвиненої духовності. А такий момент з недавнього часу почав наближатися шаленими темпами.
Точніше його почали наближати. Хто, запитаєте? Одвічний ворог людства та світу. Той, хто вважає, що має засоби спонукати самознищитися Божий Шедевр. Він та його прислужники.
Сучасна епопея почалася 100 років тому, коли одвічному ворогові людства й світу вдалося знищити Світовий Центр Хранителів світу. Й поставити туди своїх прислужників на найвищий чин.
Чому Господь таке допустив, запитаєте? А як інакше пізнати, що у вченні Хранителів світу є Воістину Непереможна Божа Сила? Тільки через віддавання Центру одвічному ворогові на поталу, щоби показати потім усім, як перемагає Істина, яка є Фундаментом даного їм вчення.
Навіщо аж такі іспити, закортить дізнатися? А як без них? Люди схильні з часом втрачати розуміння й цінування Важливого. Тож таким чином повертають втрачене із оживленими сенсами.
Але ближче до справи. Не забігаймо наперед.
Після знищення Світового Центру Хранителів світу темні світ затрусили війнами, голодом, хворобами. Але Хранителі берегли Особливі Доби попри все. Тож бурі, збурені темними, неминучо вщухали.
А потім, як найвищий подарунок, прийшла Хранителям світу свобода для того краю, в якім мешкали. Вони назвали її “Незалежність” й заходилися мріяти, як прекрасно розбудують таку любу серцю землю.
Темні зметикували, що то їхній шанс вибити у Хранителів світу Правдиве Опертя. Їхні Знання про Особливі Доби та Любов до землі. Отож від початку Незалежності почали ставити до керма своїх прислужників. Які приймали такі “рішення”, що змушували людей жебрати на своїй землі, їхати у світи, щоб прогодуватися. Так виникала поступово ненависть до того, що любили, та комплекс меншовартості.
Найгірше почалося тоді, коли стосовно придуркуватих сусідів почав виникати синдром жертви та травматичне реагування на їхні дії. Це виявлялося в тому, що Хранителі світу почали нервово жбурляти в сусідів все те, що ті починали йменувати “своїм”. Типу “ваше”, то забирайте.
Такими хитрощами дійшло й до Особливих Діб. Такими хитрощами дійшло до того, що Хранителі світу опинилися на межі небуття. Набули статусу “мешканці землі приречених”.
Чим і наблизилися до виконання покладеного Завдання. Адже Божий Задум на те і Божий – що неймовірно Вишуканий і Досконалий. Тож саме з ситуації, яка виглядала абсолютно безнадійною, мали мешканці землі приречених здійснити камбек для себе самих, для людства та світу. Але вони ще про це не здогадувалися..
© Катерина Когут, 31.12.2023 “Казка про Особливих Людей” з циклу “Легенди землі приречених”