Проста собі п`ятниця. Прямуєш до храму. Не планував цього. Просто Ніч прошепотіла на вушко, що маєш тут сьогодні бути..
Прокидаєшся без будильника. Байдуже, скільки спав цієї ночі. Скільки думав.. Злітаєш з ліжка..
Цього дня хода твоя виявляється обтяженою. Думками. Відповідальністю. Ріжними ріжностями..
Зненацька згадується проста собі пісенька. “Туру-ру-рум тум ту-ру-ру-ру-рум” Нехитрий мотив. Ніби нічого особливого. Та твої кроки підхоплюють його. Оживають очі. Ідеш – турурумкаєш..
Помічаєш свіжорозквітлу троянду.. Зупиняєшся.. Робиш ковток її аромату.. Ще один.. Потім ще жасмину.. Через кілька кроків напуваєшся досхочу п`янкістю ірисів…
Настрій починає настроюватися.. Скоро зазвучить Євангеліє..
Нехай серце вам не тривожиться!.. Слова проникають в тебе. Відгукуються. Створюють резонанс..
Щось починає змінюватися в тобі. Не одномоментно. Якось по краплиночці.. Поступово..
Ті Слова переплітаються з іншими. Почутими раніше. А потім стають відчуттям.. Чітким і впізнаваним. Стають твоїм досвідом..
Охороно моя та твердине моя!.. З`являється відчуття опОри. А ще вмиротворення. А ще простої якоїсь ледьчутної радості..
Справді є на Кого спертися. Струдженому і обтяженому є на Кого перекласти свої турботи. Справді є Кому подбати про тебе..
Дорога додому минає в роздумах. В складанні пазлів. В пошуках відповідей..
Підходиш до лісу. Бачиш дятлика. Яскравого такого. Заповзятого. “Туру-ру-рум” знову згадується тобі. Теє “Туру-ру-рум” проситься на волю. Мусить заспіватися..
І воно злітає з твоїх вуст. Трохи хриплувате. Нестримне. Наполегливе..
Йдеш знайомою дорогою. Турурумкаєш собі під ніс. Нікого не чіпаєш. Раптом опиняєшся на незнайомій тобі стежині. Вузькій. Незнаній тобою до цього дня..
Вона не пряма, звивиста. Не знаєш, куди саме веде. Видко лише на кілька кроків попереду. Дивуєшся, турурумкаєш, крокуєш..
Виходиш з лісу так само несподівано, як і натрапив на цю стежину. І зустрічаєш… ту саму кицьку*!. Ту, що встигла стати особливою для тебе за час вашої спільної прогулянки..
– Пр-р-ри-віт! – кажеш їй. Особливо. Так як можеш сказати лише ти.
– Мур-р-м`яв! – відповідає та особлива кицька. Єдина така в цілОму світі. Потягується. Мружить задоволено зелені очі..
Тієї миті тобі відкривається проста собі істина. Зустріч. Вітання. Дотик до когось для тебе особливого робить простий собі день справді ОСОБЛИВИМ..
Туру-ру-рум тум ту-ру-ру-ру-рум.. Туру-ру-рум тум ту-ру-ру-ру-рум.. Туру-ру-рум тум ту-ру-ру-ру-рум…
Любові та дивовижних відкриттів всім нам! Цілую, лЮблю) 
💖
🎶
✨
© Катерина Когут
P.S. Ілюстрація – картина Катерини Бабок
