Ми маємо навчитися стихшувати шум світу аби стати здатними ПОЧУТИ…
Тож починаємо відшуковувати власні способи. Знаходимо для цього підходящий час та місця…
Вчимося при потребі відсовувати світ на комфортну дистанцію. Унормовуємо тиск світу, робимо його прийнятним. Навчаємося як не давати йому себе зловити. Опановуємо мистецтво вислизати із його міцних обіймів.
Віртуозність не приходить одразу та кожен день робить нас на дещицю майстернішими, хоч на крочок та наближає до мети.
Коли шум світського життя стихшується, нам відкривається благословенна тиша. Реагуємо ми на неї по-різному. Хтось радістю, хтось побоюванням чи напругою. Та вона є справді БЛАГОСЛОВЕННОЮ…
Спочатку може виглядати пустотою та поступово, довірившись тобі, починає відкриватися Присутністю. Недослідимою та несповідимою… Таємничою і незбагненно рідною…
Тривалий час мовчиш і сам. Напуваєшся нею, намагаєшся осягнути розумом та органами чуття, ніяковієш перед її величчю…
А потім зважуєшся задати питання… Одне, а потім інше… Такі, що не зважувався нікому поставити… Такі, відповіді на які не сподівався знайти…
І раптом відповіді починають з’являтися… У найбільш підходящий для тебе спосіб. Тиша поважає твою необізнаність і непідготовленість… Не має наміру злякати тебе…
Зненацька починаєш БАЧИТИ більше… Те, що виглядало безумним хаосом, заплутаним клубком, змінює свій вигляд. Тобі відкривається його сутність, множина дивовижних зв’язків, яких не помічав і про існування яких не здогадувався. А відтак ти перестаєш бути одвічною жертвою обставин, бідолашним бідняточком, від якого нібито нічого не залежить. Поступово тобі відкривається те, як ти можеш впливати на цей світ. Твої власні унікальні важелі впливу…
Тобі відкривається, що Любов – це єдине, що насправді має значення. Відкривається, що те, чим ми маємо займатися – це нести любов та світло у цей світ. І кожна краплинка любові змінює світ, світло кожної душі ПРЕОБРАЖУЄ цей світ…
Благословенного всім нам дня! Цілую, обіймаю
© Катерина Когут
P.S. Ілюстрація – картина Віктора Брегеди