Смерть блукала коридорами архівів. Тут було словами зафіксовано Її доробок. Звісно, що частково, не завжди поіменно. Це лише за період писемності людства.
Вона відчувала, що має щось зробити. Ще не знала, що саме. Але химерне відчуття не зникало.
Кінець для людства й світу почали наближати дикими темпами. Темні створили людям таку реальність, що ті почали самі мріяти й загадувати бажання, щоби машини повстали якомога швидше і заподіяли смерть владі та тому божевіллю, яке штучно організували у світі.
Смерть не думала, що Її щось колись настільки злякає, як ті молитви. Але таки злякало.
Відчути себе кінечною, смертною. Такою, Яка піде в нікуди. Це для людей існує інший вимір. Їй туди дороги немає.
Люди йшли неготовими, заплутаними. Таким, що примножили прикре, а не пропрацювали його.
Темні шаліли від такого стану речей – ланцюги, що тримали чаші терезів, вже тріщали від аргументів для завершення загальної історії. Проте інша чаша, аргументів ЗА людство, ще продовжувала наповнюватися. Там були здобутки дітей, що ще відчували Правдиве. Ними людство й світ ще трималися.
Вона мусила щось зробити! Кістки пальців впилися в кістку долоні. Брехня не має права почуватися настільки вільготно.
Темному божеству слугувати почали не зараз. Цей культ супроводжував фактично всю історію людства та світу. Були хвилі піднесення й вщухання.
Це мало також форму релігії, хоч і декларувалося протилежне. Підміна понять, обман – ось почерк служіння небожій силі. Всі сили спрямовувалися в побудову його вбивчого світопорядку, котрий мав сприяти поширенню та остаточному тріумфу темряви, якій вони зважилися служити, образившись на Бога за Його Світобудову.
Погляд Смерті ковзнув поличками. Сусіди останніх Хранителів світу, руками яких зараз знищували зведених Хранителів, в 19 столітті розробили цілі писання. Які незабаром почали втілювати, які зараз отримали свою химерну реінкарнацію.
Щоби люди не опиралися знищенню людства та світу , справжні наміри було заретушовано “вищими цілями”. Діячі змальовувалися “подвижниками”, котрі протистоять свавіллю “Бога-тирана”, “протидіють ворожим небесам”. Як зараз, так і тоді, це були реальні одержимі. Просто не розуміли власної одержимості.
Тоді було створено цілу доктрину подвійної політичної гри. Тих, кого вдавалося втягнути до культу, йменували “братами”. Проте в той же час прописувалося, що “люди – це частина капіталу, відданого їм у розпорядження”.
Культ мав свої ритуали. Зокрема такий, що всі члени мали присягнути в необмеженій вірності. Йшло відрікання від дорогих людей і навіть від імені.
Застосування насилля й брехні було вже не виключенням з правил – провідною методою. Яку вони “узаконили” для себе. Прописавши як своє “право й обов’язок”.
“Насильство для тіла й брехня для душі збудує потрібний порядок” – ось що озвучували. Прямо казали, що “тих, хто вагається, можна й треба шантажувати, залякувати й обманювати”. Про “святість” узурпування будь-яких прав. Заміну їх на виключно обов’язки.
Доля тих, хто був проти таких “ідей”, була теж прописаною. Вони вважали, що таких слід вбивати. Не крилися – писали прямо про “обов’язок знищити кожного, хто шкодить спільній справі”.
Смерть ще погортала сторінки історії. Сучасних людей наздогнали всі невивчені уроки. Не думала Вона, що прийде час, коли так палко вболіватиме за людство. Коли щомиті подумки благатиме: ЖИВІТЬ.
© Катерина Когут, 29.12.2023 “Блукання архівами” з циклу “Легенди землі приречених”