Розповім чергову історію у продовження теми про людей, які справді вірять в те, що роблять, і вражають своєю невтомністю, силою духу та здатністю долати на Своєму Шляхові перепони, що видаються непоборними пересічній людині.
У сім’ї сільського священника народився хлопчик. Коли виріс, він вивчився на лікаря і почав йменуватися Слупський Микола Євгенович. Чули про такого? Ні? Гарантую, що чули. Ми з вами його знаємо з трилогії Ю.Германа про лікаря Устіменку (саме Слупського автор обрав за прообраз свого героя). Хто ще не читав – матиме приємність відкрити для себе чудову книжку.
Отже, продовжую. І став він не простим лікарем, а золотим.
Доки не придумали двигунів, ми з вами були змушені жити в унісон з природою – чекати попутного вітру, зважати на погодні умови. Ми узгоджували свої бажання зі світом і не скаржилися на наслідки спроб діяти всупереч його ритмам. Та із винаходом двигунів у нас з вами з’явилася ілюзія, що саме ми – царі світу. “Куда хочу – туда лечу”, так? Ми з вами почали величатися та надиматися, невпинно намагаючись нав’язати свою волю, яка дедалі частіше починає нагадувати примхи та бзіки.
Ми вже з Вами говорили про те, що кожен з нас має своє призначення і приходить у цей світ із власними завданнями, які покликаний тут вирішити. Сила, що нас створила, дбає про те, щоб у людини виявилися всі необхідні здібності, таланти і дарування, аби ми були здатними виконати свою місію якнайкраще. Вони (здібності, таланти, дарування) відкриваються нам у процесі Життя (якісь в дитинстві, про наявність інших дізнаємося пізніше) та саме через їхню реалізацію ми крок за кроком вибрідаємо на Свій Шлях. Адже вони слугують для нас дороговказами.
Мій пост “Розповідь утікачки” збурив хвилю запитань від читачів, які відчувають проблеми із пошуком свого призначення. Тож сьогоднішня публікація буде розгорнутою відповіддю на деякі з них.
Кожен з нас має своє призначення – ми приходимо у цей світ із своїми завданнями і маємо обмежений час на їхнє вирішення. Та будемо відповідати за те, як спробували виконати свої задачі.