Ваш онлайн-психолог
День літній суботній. Їдеш на заняття. Дорогою традиційно налаштовуєшся..
Цього дня місто не відпочиває. Намагається переробити незроблене за тиждень. Підганяє хвости..
Живе контрастами. Найбагатші побіля найбідніших. Ситі пліч-о-пліч із спраглими. Ті, хто йде, поряд із тими, хто давно зупинився..
Розмови тут і там. Про купівлю і продаж. Підігріті тазіки. Фехтування. Про Хресну Ходу..
Маєш кілька хвилин до заняття. Не поспішаєш заходити до приміщення. Підходиш до храму, що поруч..
Свято Петра і Павла. Святий Празник. Їдеш святкувати його до особливого храму. В самісіньке Серце Києва..
СвященоДійство розпочалося. Піднесений спів хору. Запах ладану. Цього дня він змішується із терпким ароматом квітів..
Читається уривок із Діянь Апостолів. Потім Святе Євангеліє. Якісь зі Слів торкаються особливо. Відгукуються. Незбагненним чином щось змінюють в тобі..
Літургія розгортається. Йде своїм ходом. Настає момент Великого входу..
Одна із найурочистіших митей Дійства!.. Кожного разу мимоволі заклякаєш. Майже не дихаєш. Не ворушишся..
Бог – не джин з лампи. Не вийде викликати Його “по замовленню”. Механічно. Коли тобі заманулося..
Він ласкаво посміхається з наших намагань втиснути Його – Неосяжну і Безмежну Всюдисущість в ті кілька хвилин. Які ми приділяємо для молитов. Нерідко формальних..
Його Присутність є і завжди буде Незбагненною і Недослідимою Таїною. Несподіваною. Адже ніколи не знатимеш наперед, де і як тебе торкнеться Його Рука. Якої миті вирішить зробитися для тебе більш Явним. Більш Відчутним..
Очікування часто заважають. Забагато думаєш. Уявляєш, як це буде. На що це буде схоже. І ризикуєш пропустити реальний досвід. Виявитися не налаштованим на нього..
Так стається, що цієї Неділі відвідуєш одразу 2 Літургії. Одну за одною. Не плануєш цього заздалегідь. Просто ситуація так складається, що опиняєшся спочатку в одному храмові. Потім – в іншому. Значить маєш побачити дещо важливе. Помітити щось на контрасті..
Проповідь в першому обертається катастофою. Замість духовної їжі – щось неїстівне. Сумуєш, що сьогоднішнє Євангеліє не торкнулося проповідника. Не повірилось ним. Не відчулося. Лишило байдужим..
Та більш прикро від іншого. Справді сумно від того, що людина впивається своєю владою. Насолоджується “моментом слави”. Не переймається тим, з чим вийдуть звідси ті, хто прийшов..
Ноги прагнуть забрати тебе звідси подалі. Роззираєшся по сторонах. Іншим теж не стоїться. Не слухається..
Молишся за прийдешніх – щоб не відбилася охота ходити до церкви. Щоб приходили знову..
Продовжити читання “Вона і польові лілеї”
Коли ти вирішуєш розпочати свої власні духовні пошуки, дні відвідувань храмів стають особливими, сповненими Таїни…
Візити перетворюються на щось більше, аніж просто “піти до церкви”. Над тобою ніхто не стоїть, не викручує рук, не каже, що “так треба”. Ніхто не вимагає від тебе видаватися чи навіть бути якимось побожним. Тобі просто цікаво… На ці пошуки відгукується щось спрагле в глибині тебе…
Коли не обтяжуєш себе чужими “треба” і “повинен”, ти відчуваєш момент, коли тобі слід відвідати храм. І куди саме тобі поринути. Всі зустрічі того дня невипадкові, всі події сповнені глибокого сенсу, призначені саме для тебе…
В якийсь момент комусь захочеться твоєї ганьби. Ти просто робитимеш те, у що віриш, йдучи своїм шляхом. Та декому дошкулятиме один вже твій рух. Вони стікатимуть заздрістю, тихцем жбурлятимуть каміння тобі вслід. Ховатимуть очі, сичатимуть за спиною.
Роззирнувшись, побачиш серед них тих, кого вважав близькими. Впізнаєш навіть окремих ревнителів стад. Вони мріятимуть побачити тебе на колінах. Щиро, від усієї душі зажадатимуть твого сорому. Ти не маєш тримати на них зла за це. Вони чинитимуть так через власний страх. Твій успіх означатиме для них, що щось не так робиться у їхньому власному житті. І вони просто не зможуть пробачити тобі свого неспокою.
Продовжити читання “В якийсь момент комусь захочеться твоєї ганьби”