Доки не придумали двигунів, ми з вами були змушені жити в унісон з природою – чекати попутного вітру, зважати на погодні умови. Ми узгоджували свої бажання зі світом і не скаржилися на наслідки спроб діяти всупереч його ритмам. Та із винаходом двигунів у нас з вами з’явилася ілюзія, що саме ми – царі світу. “Куда хочу – туда лечу”, так? Ми з вами почали величатися та надиматися, невпинно намагаючись нав’язати свою волю, яка дедалі частіше починає нагадувати примхи та бзіки.
Ми настільки заякалися, що часом навіть відчуваємо втому від тверджень, вібрації яких схожі на удари кувалди по скелі “Я всього доб’юся”, “Я отримаю те, що хочу” тощо.
Та є один малю-ю-сенький нюанс.
Те, що збудоване нашим роздутим Его, ще більш-менш працює, доки у нас достатньо сил гнути своє. Але таке “джерело” швидко вичерпується і тоді ми з вами починаємо відчувати упадок, депресуху, втрачаємо відчуття сенсу діяльності. Нас накривають збудовані нами ж нереалізовані плани, пусті амбіції, штучні цілі. Ми почуваємося нещасними, скаржимося, що нас чомусь нічого не вабить.
Знайома історія, правда? Кожен з нас тією чи іншою мірою відчував подібне розчарування і доводилося якийсь час відходити, щоб відновити в собі здатність для подальшого руху. А комусь це і не вдалося і він просто імітує діяльність.
Як же бути? Адже зовсім без визначення напрямку руху теж зле – є шанс натрапити на щось цікаве, але й значна ймовірність безцільного кружляння довкола. Проте ми можемо спробувати дещо змінити підхід до постановки цілей. У нас є можливість вгамувати своє розпашіле Его та спробувати почути голосок власної Душі, який спочатку буде ледь чутним і зніяковілим – адже вона не звикла, що до неї дослухаються. І почати ставити собі питання: “Чого ж все таки прагне моя Душа? Яке її воління? Те, чого я зараз так прагну добитися, відгукується в моїй душі чи вона байдужа до цієї цілі?”
Гарантую, що спочатку наше самолюбство буде в шоці від самої ідеї посунутися і дати висловитися комусь ще. Та коли ми з вами не відступимо у власному прагненні бути чесними з собою, воно буде змушене злізти з трону і зайняти своє місце. Наше Его нам не ворог, проте не варто давати йому всім рулити – воно для цього не призначене і не впорається з не своїми обов’язками.
А потім підемо ще далі. Сама думка про те, що я зараз озвучу, викличе праведний гнів нашого Его. Ми можемо почати ставити складніші запитання. Для чого я ТУТ?.. В чому полягає моє призначення?.. Яка воля щодо мене Сили, що мене Створила?.. Те, чим я зараз займаюся, враховує цю Волю чи я просто намагаюся гнути своє?..
Давайте просто дамо відгукнутися в нас цим питанням. Не квапмося і не витискаймо негайних відповідей. Відповіді обов’язково прийдуть. Адже ми виконали свою частину роботи – поставили запитання.
Гарного всім дня)
© Катерина Когут, 2017