Ваш онлайн-психолог
Чим хвалитися будеш сьогодні? Колісницями? Чи, може, кіньми?..
Ті, що чинять так, хитаються вони, падають..
Що ти можеш без Святого Ймення Його?. Без Святої Волі на те?..
Небагато.. Людина без Нього справді немічна..
Він згадає тобі всі благодіяння твої. Жертви всі твої..
А були вони – справжні жертви? Без сподівань на віддяку..
Бувають розмови, після яких зовсім похнюпишся. Опустиш голову. Засумуєш. Крепко зажуришся..
В душі защемить щось. Заскемить. Заятриться. Болітиме жалами..
Почуватимешся тьмяним. Не сяючим. Не таким, яким варто..
Руками підіпреш каганець із думками. МислЯми і гадками. Що раптом став тяжелезним.. Невеселим якимсь..
Намагатимешся позбутися післясмаку. Відформатувати файли. Зануришся в думання..
Аж раптом – різкеє світло!.. Прямісінько в очі!.. Не сонячний зайчик – слонисько як мінімум!..
Продовжити читання “Той, хто просвічує”
Жив був хлопчик щирий та люблячий як всі діти. Коли настав час йому вирушати у світ, батьки не знайшли нічого кращого як подарувати йому отруйні стріли для самозахисту. На одній було написано “Людина людині – вовк”, на інших – “Нікому не можна вірити”, “Нікому ти не потрібен”, “Всі хотітимуть скористатися твоєю добротою”, “Нікому не допомагай, бо тобі ніхто не допоможе”. Батьки самі так прожили своє життя і хотіли, щоб він так само прожив своє. Великої валізи хлопчик не мав, тому складав слова батьків у власне серце. І вони почали отруювати його душу.
Йшов час і трунок крапля за краплею знищував в ньому те найкраще, що було в хлопчику. Він бачив в людях лише найгірше, озлобився на них, а коли не бачив, то додумував це. Поступово він перетворився на молодого за паспортом стариганя, пригніченого та фізично немічного.
Його Ангел був у розпачі – адже місією цього хлопчика було врятувати чималу кількість людей.
– Ти сьогодні перегнув палицю, – промовив до нього Ангел, традиційно маскуючись під внутрішній голос. Це був найзручніший спосіб спілкування із Письменником – він звик до подібних внутрішніх діалогів, адже завдяки ним з’являлися його твори.
Письменник не сперечався – він і сам був вражений безсердечністю власного вчинку. На душі його було незвично тяжко.
– Коли пробуєш знищити любов у собі чи у комусь, ти уподібнюєшся до тієї юрби людців, що розіп’яли Христа.
До такого повороту сюжету Письменник був неготовий, тому знову не знайшов, що відповісти.
– Ех, – зітхнув Ангел. І знову поза зоною, і знову образилася на весь білий світ. Доведеться тепер втілюватися у людську подобу, щоб розрадити це вперте дівчисько.
А які ж плани були у нього на цей вечір!.. Нарешті провести час у компанії інших Ангелів за пляшкою відбірного сяйва 200-річної витримки. Погомоніти про те – про се, згадати старі добрі часи, можливо, навіть пограти у Ангельські настолки. Йому чимало хотілося розповісти своїм друзям.
Підшефна не давала Йому нудьгувати – імпульсивна та нестримна художниця постійно знаходила пригоди на рівному місці, тому доводилося бути пильним 24 години на добу. Бо ніколи не можна було знати напевно, що слід очікувати від неї наступної миті.
Люблю вишукану іронію Джерома)
Одного разу, після різдвяних свят, я бачив дивний сон. Мені наснилася зустріч із Ангелом-реєстратором. Він тримав під пахвою об’ємну, важку книгу.
Я висловив йому своє припущення, що він, мабуть, дуже стомлений.
– Так, – відповів Ангел, – ваші різдвяні дні завжди приносять нам багато зайвої праці.
– Зрозуміло, до Різдва ми, люди, одразу перетворюємося в дивовижних добряків і починаємо благодіяти щосили. Це такий приємний стан, – зауважив я.
– Охоче вірю Вам, – чемно погодився Ангел.
– Ймовірно, для Вас одна насолода відзначати все це в Вашій книзі?
– О, так, великодушні справи викликають у всіх нас велику радість! – підтвердив Ангел.