Колискова Ночі

No Comments

Бувають дні, наприкінці яких ти випитий до дна. Пустий, як барабан…

Віддав себе всього. Роздав по шматочках. Розлетівся словами. Розсипався усмішками. Розійшовся кругами на воді. Розіллявся любов`ю. Розбризкався сяйвом…

Тоді до тебе поспішає Ніч. Безкрайня, животворча, сповнена Таїни…

Такої Ночі ти не маєш права змарнувати, розміняти на дріб’язок…

Ця Ніч не з темряви, вона – сама Любов!. Благословенна Вона!..

Читати повністю

Я не зможу – Ти зможеш

No Comments

Про твій настрй подбав Чарівник. Той, що майстерно розмалював пухнасті хмарки. Спочатку рожевими фарбами. Потім – апельсиновими…

Панорамні вікна мають таку перевагу – в них видко все небо…

Легко дякувати за цей ранок – ще досі зачарований тим буянням кольорів та відтінків. Слова промовляються натхненно…

Солодиш ароматну бадорість. Робиш ковток. Потім ще один. Неймовірне це відчуття – перші ковтки вранці. Ти смакуєш їх особливо… Вони ніби живлять щось в тобі…

Дивишся на розписаний по хвилинах день. Те, що належить подужати сьогодні, постає перед очима. Збурює питання: “Хіба це можливо зробити? Невже це можна встигнути за один день? Що я взагалі собі думаю із такими планами?”

Читати повністю

Весняний грудень

No Comments

Ранок неділі. Дорога до храму. Сьогодні не йдеш – летиш. Канатоходиш по бордюрах, стрибаєш через калюжі…

Чомусь усміхаєшся. Твоєї посмішки не здатен приховати навіть натягнений на ніс капюшон. Тож очі зустрічних людей теплішають, всміхаються у відповідь…

Грудневий дощ пахне Весною…

Порушення звичного порядку речей здатне висмикувати землю у нас з-під ніг. Вибивати з протореної колії, рутини. Воно витягує нас з нудьги, з болота, на яке ми часом схильні перетворювати свою повсякденність…

Читати повністю

Стихшуємо шум світу

No Comments

Ми маємо навчитися стихшувати шум світу аби стати здатними ПОЧУТИ…

Тож починаємо відшуковувати власні способи. Знаходимо для цього підходящий час та місця…

Вчимося при потребі відсовувати світ на комфортну дистанцію. Унормовуємо тиск світу, робимо його прийнятним. Навчаємося як не давати йому себе зловити. Опановуємо мистецтво вислизати із його міцних обіймів.

Віртуозність не приходить одразу та кожен день робить нас на дещицю майстернішими, хоч на крочок та наближає до мети.

Коли шум світського життя стихшується, нам відкривається благословенна тиша. Реагуємо ми на неї по-різному. Хтось радістю, хтось побоюванням чи напругою. Та вона є справді БЛАГОСЛОВЕННОЮ…

Читати повністю

Сяйво радості

No Comments

Святкова Літургія. Храм заповнений вщент попри робочий день. Радуєшся цьому та тішишся – саме так і має бути.
Спів хору сьогодні просто дивовижний!.. Натхненний, піднесений… Тож душа твоя сягає небес разом з їхнім “Алілуя”.
Дві серйозного вигляду жіночки притискають тебе до стіни. Відтак майже все Дійство приховує від тебе колона. Спочатку намагаєшся стати зручніше. Потім змиряєшся та облишуєш марні спроби. Тут нічого не відбувається просто так, не буває випадковостей. Тож зосереджуєшся на власних відчуттях та переживаннях. Тим більше твою задачу спрощено – ніщо не відволікає твоєї уваги.
Чому я саме тут сьогодні?.. Що привело мене сюди?.. Вже традиційно ставиш це питання. На якийсь час воно зависає в повітрі… Читати повністю

Казковий ранок

No Comments

Недільний ранок всміхнувся блакиттю неба. Значить настав час рушати туди, куди вже давно запрошували.
Координати визначено. Маршрут прокладено. Сьогоднішній шлях лежить на Лівий берег Дніпра. Подорож обіцяє бути цікавою…
Після затяжного пасмуриння сонячний ранок як дарунок. Місто вже прокидається. Вилискує свіжовмитим асфальтом.
Виїжджаєш на міст. І тобі відкривається найвеличніше з видовищ!.. Нерукотворне диво… Дніпр!..

Читати повністю

Відновлюємо зв’язок

No Comments

Складні часи вчать нас вірити. Складні часи навчають нас молитися. Складні часи стають наріжним каменем. Сходинкою, з якої починається духовне сходження…
Буває, що ситуація доходить до тієї точки, коли жодні людські зусилля не здатні розрулити те, що ти примудрився навершити в своєму житті. І в певний момент доводиться визнати власне безсилля…
Ноги якось самі згинаються і падаєш навколішки… В цей момент ти забуваєш про вихованість, не паришся манерами. Що ж за фігня відбувається?!. Що ж я роблю НЕ ТАК?!!.. Звертаєшся не знати, до кого. Не плачеш – ридаєш ридьма. Здригаєшся від ридань… Здається цей потік сліз ніколи не вщухне… Що ж я роблю не так?!..
Той плач розмиває щось закостеніле в тобі. Пом’якшує щось загрубіле заскорузле. Змиває накип та кіптяву з душі. І зненацька під тими нашаруваннями тобі відкриваються власні глибини, про які ти забув… Ридання переходять у глибокі схлипування. Дивовижно, наскільки поглибилося твоє дихання…
Раптом з’являться чудернацьке відчуття, що ти не насамоті із своїми проблемами… Це відчуття викликає подвійний відгук в тобі. Воно бентежне і тепле водночас. Намагаєшся відгородитися від нього скепсисом. Та марно. Він розкис, розмок і розчинився у тому вселенському потокові сліз. Разом із понтами, зарозумілістю, бажанням “якати”. Натомість все сильнішим стає відчуття, що тебе ПОЧУТО… Що є Хтось, Кому небайдужий твій розпач, не все одно як тобі тут живеться. Цієї миті Він перестає бути для тебе Недосяжною Досконалістю, Що знаходиться хтозна-де, а стає для Живим, реально Присутнім. І Він втішає тебе, огортає Любов’ю…
Вуста якось самі починають проказувати Слова молитви. Слова перемежовуються зі схлипуваннями. Та кожне з них приносить нечувану втіху…
Цієї миті відновлюється твій зв’язок із Силою, Що Створила тебе і робить живим. І розпочинається твій з Ним діалог… Йому є, що розповісти тобі… Тобі є що ПОЧУТИ…

Катерина Когут, 02.12.2017

Индекс цитирования.