Бувають дні, які потрібно просто пережити. Коли все не до ладу – летить шкереберть, виникають несвітенні перепони там, де цього нічого не віщувало. Ми ніби проходимо зону шаленої турбулентності – нас дико трусить і мотає із сторони у сторону.
В такі моменти нам дуже складно любити світ. Адже люди навколо, ніби змовившись, якось одночасно починають провокувати нас, випробовувати наше терпіння і толерантність, вимотувати сили. Земля вислизає у нас з-під ніг, ми здатні втратити впевненість, віддатися на поталу нищівним сумнівам, якоїсь миті може навіть похитнутися віра.
І нам лишається тільки не втрачати присутність духу, почуття гумору та просити дати нам сил пройти крізь це випробування.
Як у Висоцького в пісні:
Надеемся только на крепость рук,
На руки друга и вбитый крюк –
И молимся, чтобы страховка не подвела.
Та подібні періоди в нашому житті є надзвичайно цінними. Вони показують нам реальний стан речей – виявляють, чого ми насправді досягнули і над чим ще слід попрацювати. Дуже легко бути позитивним та люблячим, коли все складається казково. А спробуй вияви те саме, коли здається, що ніби весь світ повстав проти тебе, коли ти мусиш боронитися навіть від найближчих тобі людей. Така перевірка на міцність просто необхідна для того, щоб ми відчули власні слабкі місця і згодом стали ще потужнішими, спрямувавши свої зусилля на розвиток потрібних якостей.
Як і будь-які випробування такі посилаються нам з любові до нас і бажання, щоб ми не зупинялися і продовжували власне духовне сходження. Днями людина, до думки якої я дослухаюся, нагадала мені дивовижні слова, що Життя сильних іноді ставить на коліна, знаючи про те, що вони піднімуться, не чіпає вона лише слабких – вони і так все життя на колінах.
Усвідомлення цих тонкощів дає нам можливість не розмазатися у моменти пертурбацій, а також розуміти, що проходження подібних іспитів – це невід’ємна частина слідування Своїм Шляхом. І час від часу ми будемо на ньому шпортатися, падати, стояти на колінах. Та потім обов’язково підніматися, аби продовжувати крокувати…
© Катерина Когут, 2017