Мій пост “Розповідь утікачки” збурив хвилю запитань від читачів, які відчувають проблеми із пошуком свого призначення. Тож сьогоднішня публікація буде розгорнутою відповіддю на деякі з них.

Змалечку Життя посилає нам підказки щодо нашого призначення, аби ми могли виконувати завдання, для яких приходимо в цей світ. Для того, щоб ми могли відповісти собі на питання: “Навіщо я тут?”, нам посилаються потрібні люди, ситуації, що відкривають наші приховані здібності та дарування тощо.

Та більшості з нас довелося стикнутися із тиском оточення, яке не дало і не дає почути та вірно розшифрувати підказки. Батьки здатні жорстко нав’язувати дитині свою волю в питаннях “що робити, що купити, кого і як любити, які плани на завтра мати” (Мед Хедс), школа часто виявляє прикру обмеженість і нездатність реально оцінити таланти та дарування учнів. Ще є ряд моментів, які вносять свої 5 копійок у ситуацію із нашим розумінням власної місії.

Та навіть у випадку, коли людині вдалося почути підказки і ступити на Свій Шлях, серйозним випробуванням для подальшого сходження стають для людини стосунки, що утворилися в її шлюбові. Я в жодному випадкові не нападаю на інституцію шлюбу – просто ми маємо розуміти, що саме впливає на нас, якщо маємо бажання знову чимчикувати Своїм Шляхом. Численні історії людей розповідають про те, що доводиться виявляти неабияку волю для того, аби не віддавати своє призначення на поталу побутові та буденності. Адже доводиться приділяти час на вирішення різних дріб’язкових справ, які здатні з часом заполонювати весь ефір людини, якщо їм не опиратися. Ще складніше тим людям, чий партнер сам обрав зупинитися у власному розвиткові і робить все можливе і неможливе, аби і інший перестав Шукати, припинив власне духовне Сходження.

Проте всі ці обставини не знімають з нас відповідальності за виконання наших з вами завдань. Відмазки нікого не цікавлять – питання буде лише одне “Чи зроблено все від тебе залежне, щоб виконати своє призначення?” І тут не вдається покривити Душею чи зайнятися самооманою.

Тому, розуміючи це, нам доводиться боронити крокування Своїм Шляхом від настроїв оточення – домашніх, родичів, сусідів, колег, друзів, знайомих тощо. Це не означає, що ми маємо усамітнитися чи розірвати стосунки з усіма людьми, які чинять опір нашому розвиткові. Та ми маємо розуміти ЩО ВІДБУВАЄТЬСЯ, усвідомлювати власну МЕТУ та відповідальність за реалізацію ПРИЗНАЧЕННЯ, і робити все залежне від нас, щоб продовжити виконання поставлених нам завдань. І паралельно ПРОСИТИ про підтримку та поміч у нашому з вами сходженні. І ми їх обов’язково отримаємо.

Дорогу здолає той, хто рухається, еге ж?

Гарного всім дня)

© Катерина Когут, 2017

P.S. Щирий сенкс і пакунок уважухи людині, яка допомогла мені з матеріалом для цього посту)

 

Залишити відповідь

Индекс цитирования.