Ваш онлайн-психолог
Бувають прості собі розмови. Не з тих, що за кавою. З таких, що під липами. За морозивом.
– Знаєте, мені всякого понарозповідали про світ.
– Що саме?
– Наприклад, що люди діляться на 2 категорії. На ЛЮДЕЙ і людців.
– А ти що скажеш з цього приводу?
– Всі люди рівні. І якщо людина вважає когось кращими, а інших -гіршими, то щось в ній НЕ ТАК. Щось дуже неправильне в цьому.
Продовжити читання “Розмова під липою”
Коли ми приймаємо для себе обмеженість перебування тут, на цій Землі, перестаємо прагнути “убити” свій час. І відтак наше життя дивовижним чином перемінюється. Розквітає.
З нього зникає пустопорожність у всіх її проявах. Кожна мить стає сповненою змісту.
Ми починаємо більше помічати, бачити світ інакше. Не цураємося складних питань і з захопленням поринаємо у пошук відповідей на них.
Розповім чергову історію у продовження теми про людей, які справді вірять в те, що роблять, і вражають своєю невтомністю, силою духу та здатністю долати на Своєму Шляхові перепони, що видаються непоборними пересічній людині.
У сім’ї сільського священника народився хлопчик. Коли виріс, він вивчився на лікаря і почав йменуватися Слупський Микола Євгенович. Чули про такого? Ні? Гарантую, що чули. Ми з вами його знаємо з трилогії Ю.Германа про лікаря Устіменку (саме Слупського автор обрав за прообраз свого героя). Хто ще не читав – матиме приємність відкрити для себе чудову книжку.
Отже, продовжую. І став він не простим лікарем, а золотим.
Доки не придумали двигунів, ми з вами були змушені жити в унісон з природою – чекати попутного вітру, зважати на погодні умови. Ми узгоджували свої бажання зі світом і не скаржилися на наслідки спроб діяти всупереч його ритмам. Та із винаходом двигунів у нас з вами з’явилася ілюзія, що саме ми – царі світу. “Куда хочу – туда лечу”, так? Ми з вами почали величатися та надиматися, невпинно намагаючись нав’язати свою волю, яка дедалі частіше починає нагадувати примхи та бзіки.
Ми настільки заякалися, що часом навіть відчуваємо втому від тверджень, вібрації яких схожі на удари кувалди по скелі “Я всього доб’юся”, “Я отримаю те, що хочу” тощо.
Та є один малю-ю-сенький нюанс.
А ще в небесах смалить сонце та йде гроза – співає Мед Хедс.
Коли ми послухалися “добрих” порадників і повірили в те, що ми з вами з тих, хто народжений повзати, наше життя перетворюється на існування. Воно стає сірою позбавленою смаку гумкою – кожен його день до нуді передбачуваний та схожий на попередній. Однакові ранки – до автоматизму завчені дії та ритуали – однакові вечори. Ми нікуди не поспішаємо – сумирно чекаємо на пенсію, дряхліємо фізично, вмираємо духовно.
Про застій у нашому житті промовляє все – наш вигляд, настрій, стан наших справ. Ми не можемо приховати власну неживість, скільки б не намагалися. В цей момент ми схожі на паршивих акторів, гра яких викликає у глядачів жалощі та роздратування.
Продовжити читання “Життя на дні спокійне, а у небесах – дмуть вітри (продовження ранкової розмови)”
Ми вже з Вами говорили про те, що кожен з нас має своє призначення і приходить у цей світ із власними завданнями, які покликаний тут вирішити. Сила, що нас створила, дбає про те, щоб у людини виявилися всі необхідні здібності, таланти і дарування, аби ми були здатними виконати свою місію якнайкраще. Вони (здібності, таланти, дарування) відкриваються нам у процесі Життя (якісь в дитинстві, про наявність інших дізнаємося пізніше) та саме через їхню реалізацію ми крок за кроком вибрідаємо на Свій Шлях. Адже вони слугують для нас дороговказами.
Задумка зрозуміла, звучить все логічно і просто. Та чому ж тоді у нас такі складнощі із розумінням свого Місця в житті? Чому ми з вами живемо як живемо?
Продовжити читання “Хіба запалюють свічку аби її сховати? Народ, де ж логіка?”
Мій пост “Розповідь утікачки” збурив хвилю запитань від читачів, які відчувають проблеми із пошуком свого призначення. Тож сьогоднішня публікація буде розгорнутою відповіддю на деякі з них.
Змалечку Життя посилає нам підказки щодо нашого призначення, аби ми могли виконувати завдання, для яких приходимо в цей світ. Для того, щоб ми могли відповісти собі на питання: “Навіщо я тут?”, нам посилаються потрібні люди, ситуації, що відкривають наші приховані здібності та дарування тощо.
Продовжити читання “Дорогу здолає той, хто рухається. Продовження про призначення”
Кожен з нас має своє призначення – ми приходимо у цей світ із своїми завданнями і маємо обмежений час на їхнє вирішення. Та будемо відповідати за те, як спробували виконати свої задачі.
Незалежно від того, віримо ми в це чи ні, так воно є. І прислухавшись до свого внутрішнього чуття, ми інтуїтивно відчуваємо справедливість цих слів.
Призначення тому так і зветься, що його неможливо уникнути. Ми схильні пробувати утікати від його реалізації, сумніваючись у власних силах, піддавшись страхам тощо. Та коли людина намагається утекти від виконання своєї місії, все починає летіти шкереберть.