No Comments

Коли ми приймаємо для себе обмеженість перебування тут, на цій Землі, перестаємо прагнути “убити” свій час. І відтак наше життя дивовижним чином перемінюється. Розквітає.

З нього зникає пустопорожність у всіх її проявах. Кожна мить стає сповненою змісту.

Ми починаємо більше помічати, бачити світ інакше. Не цураємося складних питань і з захопленням поринаємо у пошук відповідей на них.

І першими такими запитаннями зазвичай стають: Для чого я прийшов у цей світ? Яке моє призначення? Які завдання маю вирішити тут? Які маю дарування і як вони мають посприяти вирішенню поставлених переді мною задач?

Ці питання переорієнтовують наше мислення і світосприйняття. Ми припиняємо заздрити і порівнювати, хто чого добивсі та хто до чого доробивсі. І починаємо плекати та намагатися примножити дароване нам Творцем.

Ми перестаємо відкладати життя на потім, більше не ховаємося за невротичну зайнятість. Стаємо чесними з собою, припинямо боятися. Починаємо використовувати силу власного страху для ривку, а не даємо йому – страхові визначати наше життя.

А коли знову застрягаємо в трясовинні звичної буденності, нас з неї чарівним чином витягають чергові знаки питання. Що б я робив, якби не боявся?.. Про що жалкуватиму, якщо так і не спробую втілити?.. Що намагається підказати мені Життя?..

Всім гарного дня!

Катерина Когут, 2017

Залишити відповідь

Индекс цитирования.