В якийсь момент комусь захочеться твоєї ганьби. Ти просто робитимеш те, у що віриш, йдучи своїм шляхом. Та декому дошкулятиме один вже твій рух. Вони стікатимуть заздрістю, тихцем жбурлятимуть каміння тобі вслід. Ховатимуть очі, сичатимуть за спиною.
Роззирнувшись, побачиш серед них тих, кого вважав близькими. Впізнаєш навіть окремих ревнителів стад. Вони мріятимуть побачити тебе на колінах. Щиро, від усієї душі зажадатимуть твого сорому. Ти не маєш тримати на них зла за це. Вони чинитимуть так через власний страх. Твій успіх означатиме для них, що щось не так робиться у їхньому власному житті. І вони просто не зможуть пробачити тобі свого неспокою.
Та однієї миті цей потік негативу може змусити тебе похитнутися. Накотити слабкістю в ногах, навалитися негараздами та недугами.
Такої хвилини ти поринаєш під захист стародавнього храму, що встояв перед різними лихоліттями. Що ставав прихистком для багатьох до тебе і продовжує бути місцем спасіння для всіх, хто до Нього звертається.
Недільна Літургія… Полум’я свічок та лампад… Дим ароматного ладану… Потоки ласкавої благодаті… Хвилююче відчуття Присутності…
…Як щезає дим, так нехай щезнуть вороги наші… Як прах розсипається від лиця вітру, так нехай розвіються їхні злі думки…
Слова огортають тебе, відлунються в твоїй душі… І спричиняють дивовижу… Дещо незбагненне… Відчуваєш, як відступають негаразди… Як зцілюються недуги… Як визволяється з кайданів воля… Як міцніє і наливається силою твій дух…
Слава Тобі!.. Промовляє Творцеві душа твоя росою розчулення. Слава Тобі!..
Катерина Когут, 2017
P.S. На фото Храм Миколи Притиска у місті Києві