Так стається, що цієї Неділі відвідуєш одразу 2 Літургії. Одну за одною. Не плануєш цього заздалегідь. Просто ситуація так складається, що опиняєшся спочатку в одному храмові. Потім – в іншому. Значить маєш побачити дещо важливе. Помітити щось на контрасті..
Проповідь в першому обертається катастофою. Замість духовної їжі – щось неїстівне. Сумуєш, що сьогоднішнє Євангеліє не торкнулося проповідника. Не повірилось ним. Не відчулося. Лишило байдужим..
Та більш прикро від іншого. Справді сумно від того, що людина впивається своєю владою. Насолоджується “моментом слави”. Не переймається тим, з чим вийдуть звідси ті, хто прийшов..
Ноги прагнуть забрати тебе звідси подалі. Роззираєшся по сторонах. Іншим теж не стоїться. Не слухається..
Молишся за прийдешніх – щоб не відбилася охота ходити до церкви. Щоб приходили знову..
Опиняєшся в другому храмові. Радієш, що так стається. Є потреба очиститися. Позбутися післясмаку..
Лунають слова молитов. Стоїш просто під куполом. На душі відлягає. Одразу світлішає..
Розглядаєш тих, з ким належить сьогодні разом молитися. З радістю помічаєш знайоме по ФБ обличчя. Нарешті знову зустрілися..
Стежки колись незнаних людей перетнулися Його Волею. І далекі зненацька стають близькими. А близькії – далекими..
Силою голосу читця Євангеліє прокочується крізь все твоє єство. Заповнює свідомість. Не залишає місця ані сумнівам, ані марним турботам. Оживлює. Відроджує. Проймає. Пролюбовлює..
ПОГЛЯНЬТЕ НА ПОЛЬОВІ ЛІЛЕЇ, ЯК ЗРОСТАЮТЬ ВОНИ..
Дамі ліворуч за вісімдесят. Витончені аристократичні риси. Вишукане вбрання. Граційні рухи. Зауважуєш, як любовно вона промовляє кожне слово молитов..
Ясна та свідома. Позбавлена ілюзій. Вже не обманюється тимчасовим. Давно чи нещодавно відкрила для себе те, що Справжнє. Те, що на Віки Вічні. Світло та затишно поруч неї..
Літургія триває. Й сліду не лишилося від прикрих ранкових вражень..
Звернення до Богородиці. Хор виконує із надзвичайним, якимось просто неземним нАдихом. Твої очі підіймаються догори і зустрічаються з Її поглядом!..
На кілька миттєвостей світ довкола зникає.. Є лише молитва, що так натхненно лунає.. Лик Тієї, що Породила.. І твоя Душа, що злетіла у височінь, що сягнула Небес..
Виходиш з храму із цим переживанням. Всеохоплюючим. Почуваєшся глибоким. Ніби наново створеним..
Затримуєшся на хвильку біля входу. Щоб привітатися. Із тією дівчиною – колись далекою і незнаною, що стала близькою. І чуєш як промовлене нею твоє ім`я перетворюється на музику. На перебирання струн арфи. Переливи кришталевих дзвіночків. Ка-те-ринко…
Гарного дня і благословенного настрою всім нам!
Цілую, обіймаю) 😘♥✨
© Катерина Когут
P.S. Ілюстрація – картина Романа Величка