Коли ти вирішуєш розпочати свої власні духовні пошуки, дні відвідувань храмів стають особливими, сповненими Таїни…
Візити перетворюються на щось більше, аніж просто “піти до церкви”. Над тобою ніхто не стоїть, не викручує рук, не каже, що “так треба”. Ніхто не вимагає від тебе видаватися чи навіть бути якимось побожним. Тобі просто цікаво… На ці пошуки відгукується щось спрагле в глибині тебе…
Коли не обтяжуєш себе чужими “треба” і “повинен”, ти відчуваєш момент, коли тобі слід відвідати храм. І куди саме тобі поринути. Всі зустрічі того дня невипадкові, всі події сповнені глибокого сенсу, призначені саме для тебе…
Знаючи це, ти набуваєш стану підвищеної усвідомлюваності (осознанности). Фіксуєш власні відчуття.. Не пропускаєш нічого з того, що відбувається навколо тебе… Ловиш кожне слово Святого Писання… Адже цього дня кожне Слово саме для тебе…
Коли все для тебе, легко залишити в спокої телефон, забути про час… Ти більше не “стоїш в церкві”, ти – важливий учасник Святого Дійства, без якого цього всього не відбулося б. Або відбулося б якось інакше…
Фінальні акорди служби збурюють в тобі подвійні почуття. Ти стаєш сповненим радісного піднесення і несподіваних для тебе легких ноток розчарування – “якось швидко промайнули ці кілька годин, хочеться продовження”.
Вже збираєшся вирушати додому, як раптом відчуваєш спонукання засвітити свою свічку в цьому храмі. Внутрішньо одразу знаєш, перед якою з ікон тобі слід це зробити…
Ось свічка засяяла і твої вуста починають промовляти імена тих, за кого ти просиш… Імена дорогих тобі людей… Тих, кого знаєш з дитинства і тих, хто з’явився в твоєму житті нещодавно… Тих, з ким бачишся щодня і тих, з ким знайомий лише віртуально… Стараєшся нікого не пропустити… Попросити за всіх – за всіх… І радієш, що тобі є за кого попросити сьогодні…
Катерина Когут, 2017
P.S. На фото Церква Успі́ння Богородиці Пирогощої (Пирогоща) у місті Києві