Ваш онлайн-психолог
В складні часи важливо не журитися – не піддаватися смуткові та зневірі. Навіть коли їх випромінюють оточуючі.
Отож щойно розплющивши оченята починаєш відбудовувати свою радість. Збирати її по жменьці. Стягати по краплинці. Низати намистинки…
Починаєш ткати її зі вдячності за цей ранок. За те, що Той, Хто створив тебе, настільки вірить в тебе, що підняв зі сну. І перед тобою цілий день, який належить написати своїми діяннями, почуттями…
Часом ми схильні заганятися і сприймати як належне чиюсь підтримку, наявність різних благ в своєму житті, здоров’я, зовнішність, натхнення тощо. Можемо почати ганяти понти та задирати носа – мовляв, ми настільки круті, що це буде у нас завжди, як би ми не поводилися. Ми дозволяємо собі зверхність, наші вуста забувають слово “Дякую!” або промовляємо його так, ніби відриваємо від серця.
Та завдання Життя спробувати зробити з нас нормальних людей, тому у відповідь на хронічну невдячність ми отримуємо можливість пройти Життєві уроки і кожною клітиночкою власного понтового Єства відчути, як класно живеться, коли ми позбавлені того, що сприймали як належне.
Продовжити читання “Хто тут у нас такий понтовий і невдячний?”
Кожна ситуація містить цінний ЖИТТЄВИЙ УРОК, призначений для нашого росту та духовного сходження, якими б драматичними, несправедливими чи навіть болючими не здавалися нам на перший погляд її обставини.
Коли ми починаємо сприймати з такої точки зору те, що з нами відбувається, все докорінно змінюється. Ми перестаємо почуватися бідняточками, яких всі прагнуть кОпнути та образити, в нашій крові з’являється адреналін, а у настрої – кураж. Продовжити читання “Ми не бідняточка, а справжні відчайдухи”
Доброго всім ранку)
Сьогодні п’ятниця (для більшості людей кінець робочого тижня), а значить підходящий момент на мить зупинитися і запитати себе: “Що приніс мені цей тиждень?”
Давайте приділимо кілька хвилин собі прямо посеред шаленого робочого дня. Що у мене на Душі зараз? Як вона – Душа почувається?..
Ми здивуємося, наскільки швидко відреагує наша Душа на увагу до неї. Вона одразу щасливо стрепенеться, ніби при вигляді бажаного і довгоочікуваного гостя. І почне розповідати нам, як пройшов її тиждень. Ми почуємо про її смуток та радість, про те, як відгукнулося у ній спілкування з людьми, про те, що ятрило старі рани та сповнювало її любов’ю.
Проглядаючи свій тиждень ніби кадри фільму, ми без жодних зусиль знаходимо події, що вплинули на нас найбільше. Людей, спілкування із якими принесло щось цінне в наше життя. Враження реального світу, що змушували наше серце хвилюватися, тривожитися, вірити та радіти.
Коли ми робимо це щодня – прокручуємо кіно прожитого дня, наше життя починає поступово збагачуватися. Адже нам відкривається цілий внутрішній Всесвіт із його унікальним світосприйняттям, переживаннями, духовним досвідом.
А оскільки ми є повноцінним співсценаристом цього фільму, то можемо насичувати його взаємодією із справжніми цінностями, віднаходити у ньому нові рівні та покращувати його за допомогою вдячності за те, що вже отримали і за те, чого не отримали, за те, що просто живі – здорові і маємо можливість виправити те, що пішло не так, а також за тих, хто нам зустрічаються в цьому житті. Адже ми зростаємо у взаємодії одне з одним.
Почну із себе. Дякую вам за те, що ви є в моєму житті, за те, що щодня даруєте радість спілкування та за те, що робите цей світ світлішим – кожен у власний спосіб)
Гарного всім дня)
© Катерина Когут, 2017