Часом ми схильні заганятися і сприймати як належне чиюсь підтримку, наявність різних благ в своєму житті, здоров’я, зовнішність, натхнення тощо. Можемо почати ганяти понти та задирати носа – мовляв, ми настільки круті, що це буде у нас завжди, як би ми не поводилися. Ми дозволяємо собі зверхність, наші вуста забувають слово “Дякую!” або промовляємо його так, ніби відриваємо від серця.

Та завдання Життя спробувати зробити з нас нормальних людей, тому у відповідь на хронічну невдячність ми отримуємо можливість пройти Життєві уроки і кожною клітиночкою власного понтового Єства відчути, як класно живеться, коли ми позбавлені того, що сприймали як належне.

В окремих випадках, коли невдячність стає невід’ємною частиною нас, ми можемо нарватися на справжній спецкурс по виробленню навичок вдячного ставлення до Життя і всього, що нам дається. Спецкурс – то штука не з простих. Жорстке навчання в умовах цілковитого позбавлення благ, що сприймалися як належне, та справжні іспити в процесі його проходження. Студентам, що на нього втрапили, м’яко кажучи, не позаздриш та проходження його цілковито і повністю заслужене.

І тут не відмажешся формальним “спс”: на спецкурсі екстренними темпами ми вчимося не лише промовляти “Дякую!” та “Спасибі!”, а й відчувати щиру вдячність усіма фібрами власної душі. Таку, що розливається приємним відчуттям у грудях, таку, від якої хочеться співати, таку, від якої наші ніжки самі починають пританцьовувати, а фейсик світитися.

Життя пильно стежить за нашим навчанням, посилаючи потрібних людей та створюючи відповідні ситуації, щоб визначити, які уроки ми вже засвоїли, а які варто повторити, який рівень розвитку нашої вдячності на даний момент тощо. Тому змахлювати не вийде і підмазатися ні до кого. Життя як учитель любляче та невблаганне. В процесі навчання воно являє нам як свою неймовірну фантазію, так і дивовижне почуття гумору. Тож за кожен акт своїх понтів та невдячності ми обов’язково сьорбнемо його – Життєвої науки. Отже, що більш шановливими учніми ми виявимося, то швидше і менш болісно пройде наш спецкурс, а також отримаємо можливість переконатися, наскільки щедрим є Життя і наскільки люблячою є Сила, що нас створила, коли ми виявляємо істинну вдячність.

Я – не любитель мелодрам і дивлюся їх украй рідко та за фасадом стрічки “Дякую!ЩеБудьласка!” ховається глибоке розуміння і тонке відчуття світу. Вустами героїні Енні режисер відкриває глядачеві дивовижні речі. Пам’ятаєте сцену з таксі:

– Ти рідко говориш: «Дякую!»
– Кут 45-ої і Медісон.
– У цьому житті Тобі дано величезний потенціал. Ключ до Твого життя – вдячність.
– А як мені це зробити?
– Просто скажи: «Дякую!»
– Коли?
– Завжди. Прямо зараз. Потрібно сказати: «Дякую! Ще будь ласка!». Коли Ти вдячний, Всесвіт – твоє вічне джерело.

І так воно і є. Мій власний досвід та численні історії людей підтверджують, що одним з ключів до життя виступає наша ЩИРА СПРАВЖНЯ ВДЯЧНІСТЬ.

Тому почнімо просто зараз і промовмо вголос: “Дякую! Дякую! Дякую!” Відходимо від машинальної і автоматичної ввічливості. Починаємо смакувати це слово. Відчуваємо як радісно стає на душі, яким приємним відчуттям у грудях воно відгукується. “Дякую! Дякую! Дякую!” Все навколо починає світлішати. Ласкавими хвилями проходить це слово по нашому тілу. “Дякую! Дякую! Дякую!” Давайте знайдемо, за що ЩИРО подякувати в дану хвилину. Зосереджуємося на виниклому приємному почутті і підсилюємо його. “Дякую! Дякую! Дякую!” Протягом дня знаходимо хвилинку, щоб ще за щось подякувати.

Гарного всім дня)

© Катерина Когут, 2017

 

Залишити відповідь

Индекс цитирования.