No Comments

В такі часи важливо не журитися – не піддаватися смуткові та зневірі. Навіть коли їх випромінюють оточуючі.

Отож щойно розплющивши оченята починаєш відбудовувати свою радість. Збирати її по жменьці. Стягати по краплинці. Низати намистинки…

Починаєш ткати її зі вдячності за цей ранок. За те, що Той, Хто створив тебе, настільки вірить в тебе, що підняв зі сну. І перед тобою цілий день, який належить написати своїми діяннями, почуттями…

Знаходиш час для спілкування з Силою, Що Створила тебе. Сьогодні тобі належить совати гори та змушувати вщухати бурі. Тому ці кілька хвилин тобі життєвонеобхідні. Просто для того, щоб відновити зв’язок. Просто для того, щоб відчути, що ти не один у цьому світі…

Дякуєш за всіх тих, хто є у твоєму житті. За все те, що є у твоєму житті. Викликаєш в своїй душі почуття вдячності за те, що маєш у що зодягнутися та взутися. За те, що маєш чим поснідати. Перестаєш сприймати як належне все, що дароване тобі з такою Любов’ю. Дякуєш і помічаєш, що навіть кава зі вдячністю смакує якось інакше. Якось смачніше…

Готуєшся до нового дня. Пританцьовуєш, кружляєш кімнатою. Мугикаючи пісеньку, що почув ввечері. Навіть якщо запам’ятав з неї тільки “вандефул, вандефул лайф”. Щось починає відбуватися… Якісь дивовижні зміни у настрої, з’являється почуття приємної цільності…

Раптом відчуваєш, що душа твоя вже не гнітиться. Вона піднеслась над всім, що навалювалося на неї. Твій дух сягнув висот. Туробти більше не лякають. Чуєш, що маєш достатньо сили аби їх розрулити…

А потім помічаєш, що в кімнаті стало трошки світліше. Ніхто не запалював світильника. І сонечко як раніше ховається за хмарами. Що ж це?.. Це сяєш ти… Так сяє твоя РАДІСТЬ…

Ця радість і є твоїм істинним славослів’ям, справжнім алілуя. Яке тобі необов’язково промовляти вустами. Його промовляють твої кроки, твоя усмішка, твої діяння…

Катерина Когут, 30.11.2017

Залишити відповідь

Индекс цитирования.