Ваш онлайн-психолог
Коли хтось чекає на слово твоє, мимоволі стаєш відповідальним…
Бувають миті, коли всі слова сказані. Тривалий час ти їх добираєш, громадиш, складаєш в узори…
Щирі, сердиті, ласкаві, нетерпимі. Дотепні, ображені, мудрі, нерозважливі. Звичайні – розмовні та позичені в словнику…
Доводиш, аргументуєш, гнеш своє, сумніваєшся…
Прохаєш, вимагаєш, впадаєш у розпач…
Ковтаєш сльози, гніваєшся, опановуєш себе…
Метаєшся мов поранений звір між серцем і его…
Інтуїтивно ми завше відчуваємо, коли слова людини позбавлені заряду і не підуть далі балаканини. Нам не завжди хочеться це помічати і іноді ми обираємо прийняти бажане за дійсне, та в той же час знаємо, що слова підкріплені справами та слова – пустоцвіти внутрішньо відгукуються в нас по-різному.
Буває ми хочемо вірити обіцянкам, тому намагаємося заглушити власне чуття. Та воно не здається і посилає нам правильні сигнали попри наш відчайдушний супротив.
Коли ж ми самі займаємося марнослів’ям, то маємо усвідомлювати, що пустопорожні слова, за якими не стоїть реального досвіду, є пустоцвітами, від яких нічого не зародиться в душах тих, хто їх почув. Продовжити читання “Бла-бла-бла або Сіячі пустоцвітів”