No Comments
Коли хтось чекає на слово твоє, мимоволі стаєш відповідальним…
Права не маєш ошукати того, хто прийшов. І того, хто слухає…
Не можеш дозволити собі плодити вустами марноту…
Тож не кажеш даремне. Викреслюєш зайве…

І мовчати не смієш. Бо належить тримати отвіт і за те, що промовив. І за те, про що змовчав…

Тож говориш як живеш. Живеш – як говориш…

Лиш такі слова мають силу. Життєдайні вони. Лиш такі проростають…

Тому в рядках твоє дихання. Ось тут – вдих. А там – видих…

В них твій пульс. Рівень сонця в крові…

В цих словах щось для тебе.Та для того, хто слухає. А ще більше для того, хто ЧУЄ…

Катерина Когут, 31.10.2017

Залишити відповідь

Индекс цитирования.