Інтуїтивно ми завше відчуваємо, коли слова людини позбавлені заряду і не підуть далі балаканини. Нам не завжди хочеться це помічати і іноді ми обираємо прийняти бажане за дійсне, та в той же час знаємо, що слова підкріплені справами та слова – пустоцвіти внутрішньо відгукуються в нас по-різному.

Буває ми хочемо вірити обіцянкам, тому намагаємося заглушити власне чуття. Та воно не здається і посилає нам правильні сигнали попри наш відчайдушний супротив.

Коли ж ми самі займаємося марнослів’ям, то маємо усвідомлювати, що пустопорожні слова, за якими не стоїть реального досвіду, є пустоцвітами, від яких нічого не зародиться в душах тих, хто їх почув.Пустопорожні слова – лишень сотрясіння повітря, звичайнісінький шум серед різномаїття інших звуків. Пусті слова, за якими немає дій, – це мильні бульбашки. Вони не здатні нагодувати тих, хто зголоднів, не напувають спраглих, не зігрівають тих, хто потребує тепла.

Наша віра виявляється у тому, що ми робимо щодня, а не у наших балачках про те, що могли би зробити. Вона живе у наших справах, а не в теревенях про те, як треба жити.

Марнослів’я – це звичайнісінька бутафорія, яка на мить дозволяє людині відчути себе більш величною, аніж є вона та її вчинки. Та після цих моментів самолюбування на сцену виходить реальність і з ревізорською безпристрасністю оголошує нам список зроблених нами справ. І вмить стає очевидним фальш гриму, неоковирність декорацій та несправжність тексту.

Людина, що розповсюджує слова не підкріплені її ділами, схожа на фальшивомонетника. Адже вводить в оману інших людей і забирає дещо дуже цінне у своїх слухачів – їхній час, який вони могли присвятити пізнанню чогось більш змістовного. І цю відповідальність ми маємо чітко усвідомлювати. Оскільки наслідки не змусять себе довго чекати.

Нам може бути сумно чи навіть боляче від марнослів’я людей, до яких ми небайдужі, в яких особистісно зацікавлені чи від яких залежимо. Та це не привід пособляти їм у подібних хворобливих іграх, не причина підтримувати їхній спектакль.

Розвіювання ілюзій – справа болюча і невдячна. Нам – людям не подобається коли вказують на невідповідність наших слів та вчинків. Тому в силу страху за наслідки більшість і обирає підтримувати і заохочувати чужий спектакль, навіть коли в глибині душі розуміє, що це немає нічого спільного з дійсністю. Відтак в нас з вами має бути достатньо любові і силодухості, щоб виявитися здатними говорити про подібні речі, не допускаючи лайки чи приниження чиєїсь гідності. А найголовніше – пильнувати, щоб наші з вами слова не були пустоцвітами, а ми з вами – їхніми сіячами. Адже ми сподіваємося на щедрий врожай, еге ж?)

Гарного всім дня!

© Катерина Когут, 2017

Залишити відповідь

Индекс цитирования.