Коли ти вирішуєш розпочати свої власні духовні пошуки, дні відвідувань храмів стають особливими, сповненими Таїни…
Візити перетворюються на щось більше, аніж просто “піти до церкви”. Над тобою ніхто не стоїть, не викручує рук, не каже, що “так треба”. Ніхто не вимагає від тебе видаватися чи навіть бути якимось побожним. Тобі просто цікаво… На ці пошуки відгукується щось спрагле в глибині тебе…
Коли не обтяжуєш себе чужими “треба” і “повинен”, ти відчуваєш момент, коли тобі слід відвідати храм. І куди саме тобі поринути. Всі зустрічі того дня невипадкові, всі події сповнені глибокого сенсу, призначені саме для тебе…
В якийсь момент комусь захочеться твоєї ганьби. Ти просто робитимеш те, у що віриш, йдучи своїм шляхом. Та декому дошкулятиме один вже твій рух. Вони стікатимуть заздрістю, тихцем жбурлятимуть каміння тобі вслід. Ховатимуть очі, сичатимуть за спиною.