Εὕρηκα!

Бувають такі миті, коли ти просто мусиш взяти паузу. Певним чином складаються обставини. Або організм змушує тебе троньки пригальмувати.

Таким чином Щось пробує достукатися до тебе. Сказати: “Агов! Зачекай! Зажди! Ти дещо пропустив. Лишив поза увагою Сутнісне. Щось дуже Важливе”.

В такі моменти дивує телефон. Зазвичай говіркий і невгамовний стає річчю в собі. Незворушним мовчальником. Не зважає на твій подив..

Тож починаєш відмотувати плівку за тиждень. Місяць. Кілька днів. Проглядаєш кадр за кадром. Пригадуєш подробиці..

Радієш, що в твої вікна так видко небо. Воно сіро-біле. Вкрите полотном, зітканим із хмар. Твій власний кінотеатр..

Ще не знаєш, що саме маєш побачити. Які відкриття належить зробити. Просто довіряєшся. Знаєш, що це необхідність. Не сачкуєш – уважно дивишся кіно..

Поступово на ньому вимальовуються сюжетні лінії. Проступають непомічені деталі. Які ти минув. Повз які промчав. Випустив з виду..

На екрані постають обличчя.. Пейзажі.. Слова.. Одні – курсивом. Інші – CAPSLOCKом. Деякі – дрібнесеньким шрифтом..

Розмови говорені.. Розмови писані.. Розмови думані..

Битви чужі.. Битви свої.. З вітряками.. Та істинні.. Звитяги, без яких міг би прожити.. Двобої, від яких не мав права ухилитися..

І нарешті воно!.. Відкриття.. Зібраний шматочок пазлу.. Чергова маленька εὕρηκα.. Заради неї варто було взяти паузу.. Вона вартУє того, аби все зачекало..

Прокидається телефон.. Небо стало блакитним.. Разом із сонячним сяйвом у твої вікна знову вливається світ..

Духовних звершень і дивовижних відкриттів всім нам!

Цілую, лЮблю)