Є чимало охочих розповісти нам, як треба жити. Ми стрічаємо їх на вулицях, вони є серед наших домашніх, родичів, сусідів, колег тощо. Вони промовляють до нас з екранів телевізорів, телефонують нам із непроханими пропозиціями.
Часом здається, що всі навколо знають, що нам потрібно робити із своїм життям. Окрім нас самих. У кожного з порадників своя “правда” і методи впливу – грубі наїзди, монотонне капання на мізки, зачіпання за живе, безпідставні похвали чи критика тощо.
Ми губимося у цих численних і суперечливих порадах. Якщо обираємо дослухатися до них, то з часом можемо відчути, що живемо якось НЕ ТАК – ніби проживаємо чуже життя за чужими правилами.
З одного боку такий стан речей принадний – нам здається, що відповідальні ті, хто нам це порадив, а ми типу ні при чому – ми ж просто послухалися. Та наодинці із собою в моменти, коли не ховаєшся за Інтернет/ТБ чи буденні справи, доводиться визнавати, що чомусь не гріє те, що нашим життя розпоряджаються інші.
Істинні речі тому так і звуться, що на них реагує наше Єство. Ми вкрай рідко здатні пізнати істину розумом – до того моменту він вже забитий купою установок, правил, суджень, уривками чужих розрізнених історій та попереднім досвідом. Та ми відгукуємося на істинні речі внутрішньо – іноді це виглядає як знаходження шматочка головоламки, якого довго бракувало, щоб все в картині стало по своїх місцях.
Часом істинні речі здатні лякати нас до напівсмерті – адже ідуть в розріз із багатьма речами, які ми знали до цього моменту. І, зіткнувшись із таким проявом істинності, ми починаємо пручатися – наш розум висуває контраргументи, генерує причини, чому це потрібно якомога швидше викинути зі своєї голови і повернутися до звичного сприйняття світу та способу життя. Та в тому то і особливість речей істинних, що ми не можемо відмахнутися від них, скільки б зусиль на це не витрачали.
Голос істини нагадує тоненьке дзижчання комарика, який не дає нам спати вночі. І коли ми його почули, нам стає важко не зважати на нього. Він турбує нас, не дає зануритися у звичну дрімоту, не дозволяє зосередитися на звичних турботах, за якими ми звикли ховатися від Життя та складних питань.
Коли ми відкриваємося істинним для себе речам, наше життя не стає простішим. Та все у ньому набуває нового сенсу та значень. Ми стаємо здатними звільнитися від купи непотребу, який нам нав’язали і який так обтяжував нашу голову і плечі.
Відкриваючи для себе справжні істинні речі по крапельці, ми не відчуваємо потреби повчати інших, в якийсь момент стає навіть певною складністю ділитися власними відкриттями з оточуючими. Та коли це стає необхідно, Життя знаходить спосіб, щоб спонукати людину розповідати про свої знахідки тим, хто також Шукає і здатен Почути.
Гарного всім дня)
© Катерина Когут, 2017
P.S. Сенкс одній розумній людині і за сумісництвом знавцеві Великих Книг за ідею заголовку для цього посту)