Ми всі любимо, коли з нашою думкою погоджуються інші люди. Ми ніби розпливаємося від цього – почуваємося впевненішими, компетентнішими. Починаємо відчувати власну правоту, почуваємося “господарями життя”. Нам здається, що ці люди нас приймають.

Та в такій ситуації криється небезпека. І це можуть підтвердити люди із високим соціальним статусом або керівними посадами. Коли тебе оточують підлабузники, які в силу різних причин не висловлюють своєї думки, а “заглядають нам у рота”, дуже легко втратити землю під ногами і почати почуватися значущішим і обізнанішим, аніж ти є насправді. А потім падати виявляться так боляче!..

Тож мудрі керівники завжди прагнуть до щирого зворотного зв’язку і не пропускають нагоди спілкуватися із сміливцями, які здатні відсунути страх, і сказати людям зі статусом, коли вони впадають у крайнощі, не бачать всієї картини ситуації, приймають недалекоглядні емоційні рішення тощо. Із власного досвіду можу сказати, що, навіть звикнувши говорити “як є”, кожного разу доводиться додати страх втрати стосунків, неприйняття тощо. Висловлення того, що думаєш насправді потребує від нас волі та певних зусиль, адже більшість із нас з дитинства винесли побоювання щодо цього.

Та ми маємо знати, що достойний опонент допомагає нашому зростанню. Взаємодія із ним приносить справжню насолоду тим, хто прагне рости, адже нагадує партію в шахи, поєдинок з фехтування. Чим віртуознішою виявляється людина навпроти нас, тим більше збагачуємося ми від такого взаємовпливу. Наші мізки охоче включаються у гру – ми генеруємо аргументи, шукаємо відповіді, виявляємо темні плями у своїх уявленнях та слабкі місця у власних переконаннях. Ми не знаємо, чого очікувати від сильного суперника наступної миті, і це спонукає нас бути постійно в тонусі, зібраними та сфокусованими. Такий стан речей дозволяє нам постійно шліфувати власну майстерність, вправлятися і удосконалюватися. Чого ж би ми навчилися, якби нам постійно піддавалися?

Коли нам вдається посунути власне Его і дозволити бути інакодумству, ми починаємо кайфувати від цього. Ми перестаємо сприймати людей, які з нами не погоджуються як загрозу для нашого статусу чи авторитету, а розквітаємо інтелектуально і духовно.

Тож не завжди згода – це добре, часом корисна і незгода, еге ж?)

Гарного всім дня)

© Катерина Когут, 2017

P.S. Сенкс одній розумній людині і за сумісництвом знавцеві Великих книг за ідею для цього посту)

Залишити відповідь

Индекс цитирования.