Місто прокинулося. Вулиці сповнилися автівками. Транспорт – пасажирами..
У повітрі поспіх. Бажання встигнути переробити купу справ. Хоч сьогодні Неділя..
Церковні дзвони чути здалека. Життєствердний передзвін. Приходьте усі вірні..
Прискорюєш кроки. Передчуття чогось справді дивовижного. Що ж на мене чекає?.
Відчиняєш тяжкі двері. Примощуєшся. Читаєш молитви. Входиш до святині..
Хор співає Блаженства. Підспівуєш разом з ними. В одному з місць рука здіймається, щоб осінити хресним знаменням..
БЛАЖЕННІ ЧИСТІЇ СЕРЦЕМ, БО ВОНИ БОГА ПОБАЧАТЬ
Згадується нещодавня історія. Про чоловіка близько 90-та років. Який попри складність життя він зумів не озлобитися. Зберіг щирість та душевне тепло.
Він був охрещений та ніколи не ходив до церкви. В сім`ї розмови про Бога були неприйнятими. Були невіруючими.
В певний момент захворів і потрапив у кому. Вийшовши з неї через добу, розповів про побачене там. І це змінило світосприйняття всіх, хто був тоді поруч нього. Його синів, родичів. Медперсоналу. Навіть священника, який прийшов його причащати..
Першими словами були: “Бог Є. Бог все знає”..
Через якийсь час спогади про цей досвід стерлися з його пам`яті. Проте залишилася віра. І ще надія. Та любов. Бо без неї все було б нічого не вартим..
Літургія проходить на одному диханні. Натхненна проповідь. Кожне слово лягає, “заходить”. “Ми маємо побачити Бога в своєму житті. А Він завжди десь поруч”..
Наближається момент Святого Причастя. Помічаєш неподалік жінку із хлопчиком на руках. Сіро-блакитні очиська на півобличчя. Щось уважно роздивляється в одному місці на стіні. Мов зачарований..
Намагаєшся збагнути, що так привернуло його увагу. Прослідковуєш погляд. І завмираєш від несподіванки..
Сонячні промінчики осяяли одну з фресок. І вона виявилася двовзором. Крізь біблійний сюжет проглядається Лик Творця..
Він справді завжди десь ПОРУЧ..
Всіх нас із неділенькою!
Цілую, обіймаю)
© Катерина Когут
Ілюстрація – картина Володимира Калініна “Метро”