Святковий день починається ще з ночі. Навіть з вечора. Точніше з Вечірні..
Хвиля затишного піднесення. Її відчувають всі, до кого торкаєшся. Чи словом, чи думкою, чи дотиком. Від тебе тепло..
Реактивно збираєшся. Сьогодні не мчиш до Літургії. Линеш..
Жодного квапу. Поспіху. Метушні. На диво всюди встигаєш..
Очі сяють. Посміхаються. Сонцю. Небові. Перехожим..
Веселий передзвін святкових дзвонів. Наполягає. Кличе. Запрошує до Літургії..
Нотки вчорашнього настрою стають мелодією. Що звучить в кожній клітинці. Тече по жилах..
Особливе виконання Блаженств. Неймовірне жіноче соло переплітається зі барвистою звучністю хору..
Далі більше. Ось душа розпрямляє крила й летить у височінь. Сягає Блакиті..
БЛАГОСЛОВИ, ДУШЕ МОЯ ГОСПОДА, І ВСЯ ІСТОТА МОЯ
Тримаєшся за землю лишень кінчиками пальців..
Жодної ейфорії чи екзальтованості. Просто душа твоя нарешті випросталася. Виросла. Вмістила у себе світ..
Читається Євангеліє від Марка. Уривок про Іоана Хрестителя. Згадуються вчорашні питання. Постають нові. Шукаються відповіді..
Те, що вчора було важковловлюваним, нечітким, раптом проясняється. Набуває нових деталей і обрисів..
Від нас можуть вимагати принести в жертву те, що від Бога. Дорогі нашому серцю люди. Чи такі, що мають над нами владу..
Ми спочатку не погоджуємося. Намагаємося згладити гострі кути. Та тиск не припиняється, а посилюється..
Пробуємо вберегти те Божественне, сховавши подалі від недобрих очей. Запроторюємо його до в`язниці. Як той Цар..
В хід йдуть маніпуляції. Больові прийоми. Ігри лукаві. Спокуси одна спокусливіше іншої..
А те, що від Бога, тим часом не мовчить. За будь – яку ціну намагається достукатися до нас..
Не вгамовується. Промовляє. Застерігає. Підказує, як вірно вчинити..
Не цяцькається з нашим его. Вказує на речі, яких не хочеться визнавати. Чи помічати..
Питання в тому, до кого ж ми прислухаємося в результаті? До голосу істини? Чи до тих, що танцюють?
Ще раз зі Святом всіх нас!
Цілую, обіймаю) 
😇
💖
✨
© Катерина Когут
Ілюстрація – картина Олега Шупляка