Чарівним чином скасувалися кілька ранкових зустрічей. Такі речі ніколи не бувають випадковими. Це пряма вказівка, що маєш взяти тайм-аут. Що знову надто сильно біжиш. Кудись поспішаєш. Забуваєш про Головне..
Упокорюєшся, припиняєш обурюватися. Розвертаєшся на 180 градусів. Через дубовий лісок прямуєш до озерця..
Тиша засніженої водойми промовляє Вічністю. Тому вона не гнітить – огортає. Вирівнює. Умиротворює..
Тут все смиренне перед Творцем. Знає, що за всім стоїть Задум. Тож не турбується даремно. Вміє чекати..
Цьогорічна зима показує безсилля вигаданого нами календаря. Сміється з наших планів. Кпинить зі скарг..
Обдурені науковим прогресом, ми піднеслися. Та Той, Хто Створив все і наказав Весні не квапитися, нагадує нам – Хто Головний..
Зима вкриває нас снігами. Благає схаменутися. Пригальмувати. Перестати жити марнотою. Шукати Скарбів, що на Небі..
Відчуваєш, як тебе Щось торкається тут.. Час зупиняє свій біг.. Втрачає над тобою владу..
Дотик Вічності змінює твої ритми.. Вгамовує пристрасті.. Сповнює істинним..
Отож повертаєш білці її кОлесо. Зненацька глибшаєш.. М’якшаєш серцем..
Телефон повертається до сьогодення першим.. Вібрує джазовими акордами.. Тиха година скінчилася 
Благословенного всім нам нАстрою! Цілую, обіймаю) 
😘
💖
✨
© Катерина Когут
P.S. Ілюстрація – картина Василя Ситнікова