Звичайний четвер

Коли починаєш трохи більше дослухатися до власної Душі, починаєш впізнавати моменти, коли Щось кличе тебе до Храму. Тому скасовуєш заплановане і рушаєш на Побачення.

Будній день. Звичайний четвер першої седмиці Великого посту. В храмі особлива атмосфера. Затишна напітемрява. Горять свічки. Полум’я рівне умиротворююче. Сильний аромат ладану – диякон щойно обійшов храм.

Обстановка сприяє налаштуванню на свою хвилю. Нічого не відволікає уваги. Тож занурюєшся повністю. Пірнаєш у власні глибини.

Такі моменти дозволяють торкнутися Вічності. Завіса із справ та ілюзорної метушні відступає. Тож наші пріоритети вишиковуються по-новому. Просто починаєш усвідомлювати, що Найголовнішим в житті є Джерело Життя, а не все те, чим ми часто забиваємо свій ефір.

І це усвідомлення починає відновлювати тебе, сповнювати такими потрібними силами. Розганяє хмари в твоїй душі.
Налаштування на свою хвилю змінює сприйняття часу. Взагалі забуваєш про годинник. Не обтяжує тривале стояння. Навпаки прагнеш подовше побути в глибинах своєї душі.

Аж тут Щось змушує тебе повернутися в тут і зараз. І ти бачиш хлопчика років 6-7, який прямує до Образу Голгофи, що являє собою великий Хрест із розіп’ятим на ній Спасителем. Нічого особливого, думаєш. Всі підходять для цілування. Та чомусь не відводиш очей. Звертаєш увагу, що вогник тій у лампадці ледь жевріє. В якісь моменти стає майже непомітним.

Дитя хреститься, стає навколішки і припадає до підніжжя Хреста. Те, що відкривається твоїм очам, схвильовує, змушує затамувати подих!.. Хлопчик підійшов не для формального цілунку – справді припав до Ніг. Без пафосності чи екзальтованості. Обіймає їх із неймовірною ніжністю і благоговінням. Його молитва глибока зворушлива. І триває так довго!.. Невичерпна..

Раптом вогник в лампадці над головою хлопчика розгоряється починає світити надзвичайно яскраво. Сяючи.. Просвічуючи..

Фінальна частина служби минає непомітно – настільки глибоке враження справило побачене. Люди швидко розходяться.
Підходиш до Хреста. Після побаченого вже припадаєш не до зображення – до Ніг!.. Вуста самі собою починають промовляти слова молитов… Канонічних.. І таких, що лише твої..

І кожне слово стає живильною росою.. Краплинами живої води, що зцілює і напуває твою душу – таку спраглу…