А ще в небесах смалить сонце та йде гроза – співає Мед Хедс.
Коли ми послухалися “добрих” порадників і повірили в те, що ми з вами з тих, хто народжений повзати, наше життя перетворюється на існування. Воно стає сірою позбавленою смаку гумкою – кожен його день до нуді передбачуваний та схожий на попередній. Однакові ранки – до автоматизму завчені дії та ритуали – однакові вечори. Ми нікуди не поспішаємо – сумирно чекаємо на пенсію, дряхліємо фізично, вмираємо духовно.
Про застій у нашому житті промовляє все – наш вигляд, настрій, стан наших справ. Ми не можемо приховати власну неживість, скільки б не намагалися. В цей момент ми схожі на паршивих акторів, гра яких викликає у глядачів жалощі та роздратування.
Ми перестаємо Шукати, нам нудно і нецікаво. Починаємо ховатися від Життя у всіх його проявах – адже воно може сколихнути в нас спогади і бажання, які ми так ретельно прагнемо придушити. Ми уникаємо спілкування, почуваємося хронічно втомленими та пригніченими. Проте не прагнемо щось змінити – ця монотонність приспала нашу пильність подарувала нам ілюзію контролю над ситуацією – нам здається, що так буде завжди і нас не виб’ють із сідла якісь там сюрпризи.
Сама думка про реалізацію своїх здібностей та дарувань починає нас лякати до напів-смерті. Боімося облажатися, що нас неприймуть чи засміють, вигадуємо всілякі відмазки для прикриття власної нерішучості та браку віри. Нас страшить голос нашого серця та порухи власної душі, тож ми навчаємося їх в собі заглушати та придушувати. Ми можемо боятися більшої відповідальності, підвищеної уваги до нас та нашої діяльності, мордувати себе плодами фантазії, яку використовуємо не за призначенням.
Ггг, каже в такому випадкові Життя. Розмріялися, крихітки! Не бажаєте реалізувати ті Дарування, які я вам дало, по-доброму? Сумніви та страхи плодите? Віри, кажете, бракує і сили волі? Лінощі, говорите, просто якісь нездоланні? Це легко виправити. ВЖУХ! І ситуація змінюється так, що від нашої з вами усталенності не залишається і сліду. Нудитися стає ніколи – доводиться відчайдушно рятувати свою… Душу, життя, а ви що подумали?
Та спочатку ми не розуміємо, що коїться. Ми настільки залипли на дивані чи в кріслі, що якийсь час думаємо, що якщо закриємо очі на те, що світ навколо перевернувся дригом, то воно якось сами собою минеться. І наївні сидимо із натужно заплющеними очима, доки не відчуваємо, що в повітрі запахло смаленим і тре терміново брати ноги в руки та щось з цим робити. Тут або пан, або пропав. Або приймаєш виклик життя і починаєш хутенько зростати над собою, або… І скаржитися в цьому буде нікому. Наш вибір – наша відповідальність.
Гарна новина в тому, що такому шухерові в нашому житті, передують озвучені нам можливості для реалізації власних талантів. Які ми відкинули через страх реакції оточення, невіру, що ми подужаємо це, всілякі сумніви тощо. Життя невлаганне, але далеко не садистичне. Воно всіляко турбується про нас і вдається до крайніх заходів лише тоді, коли до нас з вами туго доходить.
Пам’ятаєте фільм Дублери (2000). До героя Кіану Рівза приходить тренер і пропонує йому відновити кар’єру гравця після безславного завершення її попереднього етапу:
– Я пропоную тобі знову грати квотербеком.
– Я вийшов у тираж.
– До тиражу, кажеш? Схоже, твоє життя налагодилося. Зішкрібаєш г***но з чужих яхт.
– Хм, не жаліюся. Тут тихо, ніхто не турбує.
– Пощастило тобі з планктоном – не теревенить, не лізе в душу… Що відрізняє переможця від невдахи?
– Рахунок на табло.
– Впавши з коня, переможець знову на нього вилазить.
Як ми знаємо, Шейн Фалко зробив правильний вибір. А який зробимо ми з вами?..
Гарного всім яскравого дня)
© Катерина Когут, 2017