Зло завжди спільників собі шукає.
Воно боїться нападати поодинці.
Шепоче в вуха шелестом зміїним.
Щоб рідні люди стали, мов чужинці.
Тікає Зло і від відвертиїх розмов.
Страшиться прямих поглядів у очі.
Трясеться, що його зробить видним білий день.
Тому старається сховатись серед ночі.
Зло ширить чутки. Плямами плямує
Заплутує інтригами й сітями.
Все робить, щоби Світло не зміцнилось.
Щоб люди рідні були ворогами.
Зло понад все лютує на отих,
Що не спинились. Вузька яких дорога.
Воно вертке, кмітливе. Та все-таки слабке.
Слабке воно. Бо в нім немає Бога.
© Катерина Когут