Вони юрбою кричали: “Розіпни!”
Жадали крові. Били і плювали.
Безцінної жертви їм видалось замало.
Бажали стерти навіть слід з землі.
Вони шаліли. Штурхали. Знущались.
Неправду мовили. Та обливали брудом.
Невинність розп`яли ганебним судом.
По ранах сіллю сипали. І зловтішались.
Вони хотіли просто, щоб не був.
Не збурював. Мовчав. Не вчив любити.
Щоб у болоті їм спокійно було жити.
А той, хто пробудився, щоб заснув.
Вони негайної розправи вимагали.
Й покірності правителя. Вияву слабоволі.
Затихло Небо. Не втручається. Вершиться людства доля.
Заступиться за Любов хоч хтось?.. Щоби Її не розпинали?..
© Катерина Когут