У кожного з нас є місце, куди ведуть всі дороги. Місце, де ти вперше зіткнувся з Чимось таким, що не міг ані збагнути, ані пояснити. Місце, де тебе Щось торкнулося. І життя після того стало зовсім іншим..
Твоя власна Галілея..
Душа прокидається задовго до потрібної станції. Вона в передчутті. Спрагла. Радісно стривожена..
Не важливо, скільки ти цієї ночі спав. І як минув попередній день. Втоми як не було..
Нарешті потяг зупиняється. Випурхуєш на перон. Ногам не йдеться – танцюється..
Похмурі обличчя стають здивованими. Дивляться вслід. Несуттєво. Ти ТУТ..
Світанкове сонце золотавить. Заціловує..
Роси омивають. Змивають кіптяву. Все надумане. Все нажурене..
Трави обіймають. Заколисують. Огортають барвистою ковдрою..
Вітерець танцює навколо тебе. Не дає сумувати. Куйовдить волосся..
Молитви вимовляються самі собою. Спочатку серцем. Потім вустами..
Ти сам і не сам. Тут і десь ще..
Незрозуміле стає ясним. Знаходяться відповіді. Знаєш, як діяти..
Зникають тривоги. Розсіюються сумніви. Твій Дух оживає. Сповнюється таким довгоочікуваним Миром..
Відтак знову є, що сказати світові. Знову можеш любити..
Цілую, обіймаю)
© Катерина Когут