Бувають Літургії, шлях до яких починається заздалегідь. Події останніх днів, вечора і навіть ночі слугують тобі налаштуванням..
Приходиш до храму в тОму самому стані. Десь по дорозі знову навчившись прощати..
Цього дня думок немає. Всі вони передумалися. Перегомоніли. Перебурхливилися..
Тож ти – саме споглядання. Тут і ТАМ. Тому Літургія торкається глибоко..
Увага вихоплює враження. Аби потім скласти їх у картину. Не хронологічну. Зате цілісну..
Євангеліє про 10000 талантів як на замовлення. Спеціально не вигадаєш. Саме сьогодні..
Лунає передпричасний речитатив. Озираєшся поглянути, кому належить голос..
Читець поєднує кілька справ одночасно. Читає, набирає номер на мобільному, перемовляється жестами з хористами, перебирає ноти..
Формалізм. Не містить в собі глибини. Не створює благоговійного настрою. Прагнення пошвидше з цим закінчити..
Нагадує тобі ті моменти, коли так ставалося, що молився похапцем. Бо якісь справи видавалися цікавішими і більш важливими. Якими кортіло зайнятися без зволікання..
Так зайві справи здатні проникати в храм. На хорИ. Навіть за вівтар..
Та ось одного разу Присутність торкається тебе. Ледь-ледь. Стає більш Явною..
Стається це в храмі. Потім посеред поля. Просто неба. Потім знову у храмі..
Тобі відкривається ні з чим не порівнянна Могутність. Така Неосяжна Велич. Що вклякаєш на місці..
Страхаєшся. Благоговієш. Чомусь хочеться покликати на допомогу. Та з вуст не злітає ні звуку – Він і є Допомога..
Відтак зайве просто відпадає. Перестає супроводжувати тебе в храмі. Більше не можеш дозволити собі його туди привносити..
Благословенного всім нам тижня!
Цілую, лЮблю)
© Катерина Когут
Ілюстрація – картина Володимира Куша