Роками не торкаєшся клавіш. Слухаєш як грають інші. Вбираєш в себе їхню музику..
А тут спонтанне бажання. Несподіване і негадане для тебе. Навчи мене!..
Зовсім юна вчителька чомусь не дивується. Вже зібралася надвір. На прогулянку. Знімає взуття. Відкриває інструмент..
Не каже, що не має часу. Не каже, що має важливіші справи. Хтось захотів вчитися. Музики може стати в світі на дещицю більше. Заради цього варто відкласти все інше..
Перший дотик до клавіш після тривалої перерви. Такий хвилюючий!.. Мимоволі затамовуєш подих..
Їх так багато!.. Кожна є особливою. Звучить інакше від інших. Немає такої другої. Одні – темні, інші – світлі..
Та ось твоєю волею вони починають поєднуватися!.. Доповнювати одна одну. Продовжувати звучання попередніх клавіш..
І так виникає музика. Спільна Робота клавіш. Їхня Спільна Справа..
Голоси клавіш зливаються в акорди. Узгоджене ритмічне сполучення різних звуків. Яких має бути не менше ТРЬОХ..
Кожна з клавіш могла продовжувати гнути своє. Бажати і надалі звучати одноосібно. Лунати окремо. Та підкоряється необхідності стати на якийсь час єдиним цілим з іншими. Заради того, щоб виникла МУЗИКА. Потужна твірцева сила. Перетворююча і всенаповнююча..
Юна вчителька неймовірно терпляча. Не дратується. Не скаржиться. Спокійно повторює. Розставляє по потрібних місцях твої неслухняні пальці..
Дає аванси. Каже, що у тебе чудово виходить. Зворушливо стверджує, що інші вчаться значно повільніше. І у тебе неодмінно вийде. Обіцяє навчити нотній грамоті..
Її віра в тебе і бажання вчити окрилюють. Готовність відкласти власні справи відгукується в тобі теплом і вдячністю. Збурює в душі Щось дуже важливе..
Тієї миті осягаєш, що окрім музики вона навчає тебе ще чОмусь.. Тож починаєш потроху опановувати і Ту непросту науку. Крок за кроком…
Богонатхненного дня всім нам!
Цілую, лЮблю) 
© Катерина Когут