Крила важкії –
тяжіють чужими очікуваннями.
Серця дощем змиється нАлип
кіптЯви оцінок.
Не хочеш захоплень в чиїхось очах –
боляче в них потім падати.
Ті, що вихваляють сьогодні,
Вони ж і ганьбитимуть.
Насильно несуть на руках,
щоб потім зронити.
Знаєш, що це відбудеться.
Знаєш, що справдиться знову.
Прагне повторень історія.
Як і Земля – вона ходить по колу.
Тож вчишся не боятися падати.
Звикаєш в падінні співати.
Шлях донизу – польотом стає.
Вчить тебе крилА розправляти.
© Катерина Когут “Душі не спалося”
Ілюстрація – картина Володимира Куша