Хто Тіло й Кров спожив без трепету,
спожив Його як їжу.
Не перемінилося ніщо в нутрі такого.
Не стало свя́тим.
Достойним Цієї Жертви
ніхто не може бути.
То завжди – аванс.
Дорогоцінний викуп,
заплачений Ним
за Свої ж Творіння.
Його Любов безмежна й Віра в нас.
Той шлях до Чаші – Хресна Путь.
І кожен крок тяжіє.
Вічністю здається.
Все згадується –
чим Його ти засмутив.
Та вогник віри жевріє.
Хто вірить – той спасеться.
Спасеться не заслугами.
І не ділами,
що налічив собі як добрі.
Спасеться лиш Любов`ю.
Миттєвостями,
коли себе розп`яв.
Розп`яв себе не з розрахунку.
Без жодних сподівань,
що зарахується.
А лиш тому,
що несучи свій хрест,
ти став одним ціли́м із ним.
Відтак забув про свій комфорт.
Шукаєш Його Волі.
І більш не прагнеш ти
скарбів земних.
У Нього просиш одного –
подарувать Любові.
© Катерина Когут
Ілюстрація – картина Віктора Брегеди “Таїнство”